Молода тендітна жіночка купує черевики. Тобто намагається купити. А для цього пробує їх приміряти. Але цей процес у неї якийсь половинчастий, оскільки вона постійно тримає однією рукою поперед себе камеру. А там висвітлюється чиєсь обличчя і звідти голосно, на всю крамницю, звучить в’їдливий, з “прокурорськими” нотками, чоловічий голос:

– Покажи їх мені! Ближче покажи! Ще з іншого боку. Ближче! Нє, ну ти впевнена, що вони тобі потрібні? У тебе ж наче були колись подібні. Ти повинна розуміти, що повинна купити нормальні, а не хтозна що!

«Прокурорський голос» чомусь зривається ледь не на істеричні нотки. Жіночка завбачливо бере інший черевик й тицяє в камеру з несміливим питанням: «А ось ці?»

– Покажи їх мені! – монотонним голосом, як у бензопили, просить її той Хтось у телефоні. – Ближче до камери піднеси. Ще ближче! Не видно! А підошва яка там? А каблук? А всередині? А ціна? Ти впевнена, що вони тобі потрібні? Ти їх точно хочеш?! – знову питає голос із телефону, наче допитує якогось винного у великій кількості гріхів злочинця.

Жінка терпляче тягне руку за черговим черевиком, а далі озирається й швиденько йде до виходу, бо бачить навколо себе кілька жіночок, які, видно, мимоволі, ясно що без їхнього бажання, слухають цей «допит» дуже довго і вже рішуче налаштувались кинутись до телефону й сказати, як мінімум, таке: «Так, вона хоче ці черевики!!!».

У ці моменти розумієш, що жіноча солідарність є…

Фото Mel Uli

Автор Тамара Куцай