#Історія зимового «відпочинку»

Холод, який оселявся в квартирі, чимось нагадував жорстку невідворотність. У будинку вночі прорвало труби. Розкопування закиданого снігом автомобіля на вулиці було однією з можливостей зігрітись. Що я й робила, позичивши лопату в юрби чоловіків, які, не дуже поспішаючи, намагались вирішити проблему опалення, вирішивши напередодні проблему затоплених водою підвалів. Теж не дуже поспішаючи.

Мої зусилля стали помітними.

Бадьоре відгрібання снігу, посміхаючись, фотографував неподалік високий чоловік.

Ще один кремезний чоловік діловито запропонував зробити все це замість мене за 500 гривень.

Ще один років за 60, із хворобою Альцгеймера (чомусь зізнався мені в цьому), уже вдесятеро зупинявся поблизу й захоплено спостерігав, як я визволяю автомобіль від снігу. При цьому не збивався з курсу, що свідчило: у нього не так уже все й безнадійно з орієнтуванням на місцевості.

«Вона виїде!» – зупинились, проходячи повз, кілька молодих чоловіків, діловито оглядаючи колеса, які я наполовину звільнила з-під снігу, але які все ще наполовину були заліплені снігом і прямо-таки вгрузли в замет. «Нє! Нікуди вона не виїде! Виїде там вона!», – оцінюючи ситуацію, опонував йому інший.

Звісно ж, я виїхала.

Заїхавши на стоянку, почула, що вільних місць немає, бо все позамітало снігом.

«Мене цим не зупиниш, несіть лопату!» Я чистила сніг, а літній працівник стоянки стояв поряд і розповідав, як йому не пощастило, бо він впав, забив собі плече і не може підняти руку.

День лопати нарешті завершувався і я поверталась додому, усвідомлюючи глибинне значення слова – «перелопатити».

Скоріше б весна.

Автор Тамара Куцай