Маленькі #справжні_історії

Мені було 16, і серйозність мені не пасувала. Я ловила перші в житті моменти закоханості, мала повні кишені щастя. І завжди мала з собою м’ятні цукерки, бо вони круто бадьорили, поки я вчила дати з історії.
Я носила кросівки під чорні кюлоти, посмішку на схудлому від ЗНО-шного стресу обличчі і батончики «Фітнес» у маленькій кишені рюкзака.
Тепле травневе сонце відбивалось у калюжах коло школи, і в них купались горобці. А я після уроків йшла в маленький магазин по апельсиновий сік і кіткат.

Моя закоханість давно розчинилась як цукор у склянці буднів, школа завершилась майже 2 роки тому, а я змінила маленьке місто на столицю. Тепер я ношу шкарпетки з пінгвінами, планер з робочими завданнями і серйозність, що раптом стала пасувати.

Але апельсиновий сік, кіткат і кросівки на ногах повертають мене назад, коли сонце було не лише в калюжах, а й в очах та під ногами.

Автор Анастасія Стаднік