#історія про те, як щасливо жити в листопаді

Є звуки-маркери епох і сезонів. Що говорять без слів.
Зараз це – закриття кришки ноутбука. Якого чекати довго після відкриття. Після енної кількості кави, фонової музики іспанських гітаристів і заглиблення в сіре за вікном.

Раніше цими звуками листопаду для людей були: рубання дров, стук по дерев’яному столу при заправлянні мундштука, скрип дверей у бібліотеках – від дубових старовинних університетських до відсирілих, обшарпаних, з облупленою краскою, сільських бібліотек.

Звук клавіатури друкарської машинки. Торохтіння поштової скриньки й шурхіт листа.

Бо листопад треба пережити.

Він нагадує довгий тунель в італійських горах.Ти в нього в’їхав, довго їхатимеш, але там далі неодмінно буде світло. Світло в кінці тунелю. І віадук, на який ти маєш заїхати, згідно з логікою пересування.

І тоді око здивується широті панорам. Різноманіттю кольорів. А волосся почне пристрасно голубити весняний вітер.
І будуть інші звуки. Інший настрій.