#Історія про те, що не склеїти

Ну от і все. Кінець. Маленькі уламки чогось настільки буденного, але неймовірно важливого для серця розлетілися підлогою білосніжної кухні. Здавалося б, лише чашка, але ж скільки значення було вкладено в цей подарунок. Чому? Мабуть, тому, що у всього на світі є своя особиста історія…

Ця чашка дісталася мені від близької подруги на Новий Рік. Звичайний, а може й якийсь банальний подарунок. Насправді усе було не так просто. Власноруч розмальована моєю подружкою, ця чашка певною мірою символізувала нашу дружбу. Кожен малюнок та кожне слово, виведене на ній, змушувало мене вдаватись у теплі спогади про неймовірно проведений разом час.

«Дарма ти так, ніби якась дурна чашка вплине на наші стосунки», –сказала тоді, віджартовуючись, подруга на мої побоювання пошкодити крихкий матеріал. На жаль, мій страх був не даремним… Не знаю, пов’язано це було із чашкою, чи ні (якесь дивне містичне значення я їй надавала), але з кожною тріщинкою, а іноді й зламом, так само ламалася наша дружба. Зі стертими з чашки малюнками так само стирався й зв’язок, що, здавалося б, міцно колись поєднував нас.

Сьогодні вона остаточно розбилась, але цінність її зникла багато раніше: зі стертими надписами, малюнками, тріщинками, що спаплюжили її до невпізнаваності за рік існування…

Автор Єлизавета Галактіонова