Усі ми знаємо вираз «ахіллесова п’ята». Проте мало хто здогадується, що це не тільки фразеологізм, а й медичний термін.

Ахіллесове сухожилля —настільки болюче місце, що якщо туди влучить, скажімо, стріла, нещасний помирає від больового шоку. Можливо, саме така доля спіткала Ахіллеса, нашого, до речі, співвітчизника, про що знають, мабуть, ще менше людей, ніж про саму ахіллесову п’яту.

Отже, чому Ахіллес українець? Мабуть, тому що й Ви. Народився він тут, біля Чорного моря. Гомер скрізь називає його прудконогим. Епітет цей причепився до хлопця, як пір’я до смоли. А все тому, що в Ахілла було специфічне тренування. Згідно з легендою, жив він на острові під наглядом мудрого кентавра, і щоранку пробігав шістдесят кілометрів, граючи наввипередки з кіньми. Здавалося б, минуло близько трьох із половиною тисяч років, а таке місце досі є — Тендрівська коса. Довжина — шістдесят кілометрів. І дикі коні там досі бігають.

Ще один доказ, що Ахілл українець, — острів Зміїний або Левке, де був храм героя і місце його останнього спочинку. Згідно з легендою, Ахілла поховали там, де він народився.

Отже, яка історія цього українця? Він мав стати сином Зевса. А потім, вбивши батька, як було заведено на Олімпі, володарювати над богами. Але Зевсу така перспектива не приглянулася, тож він швидесенько одружив німфу Фетіду (майбутню матір Ахілла) із простим смертним Пелеєм. Від подібних шлюбів народжувалися герої — напівбоги, напівлюди. Ахілл, до речі, останній представник цього напрочуд цікавого виду.

Фетіду попередили, що син її або проживе коротке яскраве життя, сповнене слави, або нудне, довге й сіре, як туалетний папір. Мати обрала для сина найкраще — другий варіант. Проте, про всяк випадок, скупала його в річці Стікс, тримаючи за п’ятку, щоб маленький Ахілл став невразливим. Проте Гомер у «Іліаді» не говорить про цю його особливість. Він описує героя просто вправним воїном. Інакше він на тій війні був би, як лис серед курчат.

Гарно, мабуть, виглядав наш Ахілл-українець під променями нині турецького, а тоді троянського сонця на пагорбі Гисарлик, де, власне, й відкопали Трою.

Статний, гарний, як усі герої, і зі щитом, викуваним самим богом ковальства Гефестом. Гомер детально описує цю річ. Після смерті власника вона пішла із ним у могилу, а далі ще глибше — в підземелля острова Зміїного, які нині затоплені. Храмові й усипальниці Ахілла загрожували пірати, тому логічно, що жерці пішли на такий крок. А, можливо, історія розвивалася й інакше. Сподіваймося, що ми колись все ж побачимо цей щит.

Ахілл на полі бою — справжній сміливець. Коротким грецьким мечем зносить по три троянські голови з плечей. Аж поки і його не наздогнала смерть. Гомер звинувачує у вбивстві бога Аполлона й царевича Паріса. Один скеровував стрілу, а інший, власне, стріляв, та так вправно, що поцілив у ту саму вразливу п’яту. Який би не був прудкий герой, бог, або ж проста людина, смерть все одно швидша.

Автор Тетяна Ловейко