Про те, чому не варто недооцінювати пральну машину

Моя двадцять два рази прабабуся, разом із подругами, заходить у холодну воду по самісінький пояс, щоб там, у чистому потоці, випрати білизну. Її одяг не має нічого спільного зі словом «білий», але одночасно це – найбіліший одяг у світі. Чистий льон, ніяких барвників.

Моя шістнадцять разів прабабуся встає на коліна на дерев’яному містку (це зветься кладка), нахиляється над річкою, щоб випрати одяг, вишитий кольоровими нитками, а потім обережно складає його в кошик.

Моя дванадцять разів прабабуся довго носить воду у відрах, гріє її на вогнищі, щоб потім, так само довго, товкти свої кольорові спідниці в ступі товкачем.

Моя вісім разів прабабуся носить воду, кип’ятить та золить одяг, аби потім, як потепліє, приспівуючи, товкти ногами.

Моя чотири рази прабабуся користується пральною дошкою і дивним милом із їдким запахом.

Моя прабабуся користується величезною, як цистерна, пральною машинкою. Вона торохтить і видає такі страшні звуки, що всі її тваринки ховаються по закутках.

Моя бабуся користується пральною машинкою розміром з яйце дракона. Вона, хоч і не дуже гарно може прати, витрачає на це всього п’ятнадцять хвилин.

Моя мама користується великою, як шафа, пральною машинкою. Вона витрачає годину часу й білизна чиста, наче тільки-но куплена. Жодна господиня не зробить такого руками.

Я так не люблю прати! В мене обмаль часу на це! Але ж повинна мати бездоганний вигляд – жодної плямки! Маю надію, що винайдуть одяг, який не треба буде прати. Або він буде сам це робити.

#Історія пральної машинки

Автор Марія Місаілова