#захопливі_історії

26 липня – День есперанто. Цього дня есперантисти всього світу (а їх чимало – близько 2 мільйонів) радісно святкують. А інші – не есперантисти – дивуються цьому унікальному експериментові в історії людства.

Серед найвидатніших носіїв мови есперанто: відомий світові фінансист Джордж Сорос та лауреат Нобелівської премії, знаний італійський фармаколог Даніеле Бове.
Есперанто – штучна мова, та ще й назва цієї мови штучна: esperanto в перекладі з латини – «той, що сподівається». Придумав мову есперанто лікар-окуліст Людвік Лазар Заменгоф (Ludwig Zamenhof, 1859-1917) з Польщі. В містечку Білосток, де він проживав, жили люди багатьох національностей: поляки, євреї, німці, литовці, от Людвік і вирішив знайти для всіх зрозумілу мову комунікації.

Але він був не оригінальним у своїх новаціях. До нього у 1879 році штучну мову волапю́к (volapük: від vol — світ + pük — мова, тобто «мова світу») створив німецький католицький священик Йоганн Мартін Шлеєр. Усі слова створеної ним мови починались і закінчувались на приголосні, наголошувались на останньому складі. А ще він чомусь дуже не любив літеру «р», тож Америка в нього була— Melop, Африка — Filop, Росія — Lusän.

Проте з часом есперанто виявилась популярнішою за волапюк. Носії есперанто проживають зараз у 121 країні світу. Часто вона виступає єдиною робочою мовою міжнародних зустрічей, форумів та фестивалів, під час яких відбувається суттєва економія на перекладачах. А ще нею дозволено відправляти службу Божу у греко-католицькій церкві. Також ЮНЕСКО пропонує вивчати її в школах, і есперанто викладають у понад 60 вишах 23 країн.

Що являє собою есперанто? Якщо коротко – пан Заменгоф із 20, переважно європейських мов, вибрав спільну граматику та розробив 16 простих і логічних правил. Серед них – наголос завжди падає на передостанній склад, усі прийменники вживаються з називним відмінком, а кожне слово читається так, як воно написане (великий привіт французькій та англійській 🙂 ). Абетка складається з 28 букв, і в її основі – латинь.

Есперанто називають нейтральною мовою. Нібито вона створює відчуття рівноправності при спілкуванні носіїв різних мов.

В Україні перші есперантисти з’явились у 1890 році в Одесі, і тепер там стоїть бюст знаменитому Заменгофу. Перший підручник видав Михайло Юрків у 1907 році. На початку минулого століття існували есперанто-видання, що друкували Тараса Шевченка, Івана Франка та інших українських класиків.

Але в середині 1930-х есперанто в Радянському Союзі проголосили «мовою дрібної буржуазії й космополітів», а відомих есперантистів арештували й розстріляли.

З набуттям Незалежності есперанто в нашій країні відроджується, друкуються есперантомовні видання, створюються відповідні спільноти, відбуваються зустрічі. Міносвіти також рекомендує вивчати за вибором есперанто у старших класах середньої школи, гімназій та ліцеїв. Навіть є алея Есперанто в столиці на Оболоні.

Очевидно одне, що цей штучний мовний експеримент – справді цікаве явище в людській цивілізації, яке ще будуть довго пізнавати й досліджувати. І, звісно ж, використовувати.

Автор Тетяна Терещенко