#захопливі_історії

Недавні пропозиції запровадити латиницю в українській мові викликали бурхливі дискусії. Але насправді ця історія не нова – їй уже кілька століть.

У першій половині позаминулого століття із пропозицією запровадити латиницю в українській мові (так зване абецадло – українську латинську абетку) виступив Йосип Лозинський, відомий український галицький етнограф, публіцист та мовознавець. Серед його аргументів – латинські літери, на відміну від «мертвої» кирилиці, точніше й повніше відображають характер української мови.

1835 року він видав латинкою збірку пісень та весільних обрядів під назвою «Руське весілля». І ця збірка фактично викликала першу так звану «азбучну війну». Адже кирилиця противниками Лозинського сприймалася тоді як елемент автономії в процесах полонізації.

Другий етап «азбучної війни» спричинила пропозиція запровадити українську латинську абетку на основі чеського правопису, з якою виступив відомий чеський філолог та політичний діяч Йосиф Їречек. Її 1859 року кинувся впроваджувати намісник (губернатор) Галичини Агенор Ромуальд Голуховський, але в нього нічого не вийшло.

У своїх пропозиціях Їречек оперував позитивним досвідом використання латини в чеській, хорватській, словенській та польській мовах. І ось що він писав із цього приводу: «У латинському письмі здоровий розвиток української писемності знайде міцну опору. Доти, поки русини будуть писати та друкувати кирилицею, у них буде проявлятися ухил до церковно-слов’янщини, а опосередковано й до “російщини”. Саме ж існування української писемності буде під знаком запитання».

Ці мовно-правописні дискусії тривали аж до 1880-х років, і в результаті мали позитивні на той час наслідки, адже об’єднали західне й східне українство та активізували український культурний простір.

Дискусійність цього питання зараз зумовлена кількома факторами. Прихильники латиниці вважають, що її запровадження остаточно інтегрує українців у європейський культурний простір та відокремить від «русского міра». Інші вважають, що це питання економічно затратне і не на часі.

Як ті, так і інші аргументи мають право на життя. Проте одне можна стверджувати напевне: ця історія з кількастолітнім початком поки що не має свого кінця.

Автор Тетяна Терещенко