#справжні-історії

15 червня – Міжнародний день вітру.

Звісно, цього дня багато чого хочеться. Наприклад, щоб остаточно здуло вітром ковід, а разом із ним й усі негаразди з життя, та й взагалі ніжно й легенько здуло себе кудись на теплий морський пляж, бо, зрештою ж, за вікном літо 🙂

Але вітер ще не настільки магічний та інтерактивний, навіть і в свій міжнародний день. Хоча все здуває: роки, події, людей, будівлі, міста, епохи. Все, окрім вітряків. Бо вітряки примудрились приборкати й навіть очолити вітряний рух.

Історії невідомо прізвище першої у світі людини, яка додумалась впіймати вітер. Скоріш за все, це був мешканець стародавньої Персії – країни, яка проіснувала всього лише кілька століть, але встигла зробити багато помітного, в тому числі й побудувати вітряки.

До Європи вітряки масово дісталися в середні віки. Першою була Франція, далі – Англія, Німеччина, Голландія, Іспанія, інші. Вітряки перемелювали зерно на борошно, осушували територію (наприклад, в Голландії) та загалом ставали літературним образом. Як тут не згадати Мігеля де Сервантеса з його безсмертним і актуальним на всі часи твором «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі». Пам’ятаєте слова Дон Кіхота до свого вірного слуги Санчо Панси? «Як боїшся, то ліпше стань осторонь і помолись, а я тим часом зітнуся з ними в запеклому й нерівному бою». Як відомо, цей бій і справді виявився нерівним та запеклим, а людство отримало вислів: «Боротися з вітряками» 🙂

В Україну вітряки прийшли в 16 столітті та вступили в бій з водяними млинами. І – перемогли. Відходила в минуле залежність від водойм і вітряки масово поставали обабіч доріг та на пагорбах, роблячи українські краєвиди неповторними, а художників, які їх споглядали, вкрай натхненними. Вітряки швидко ставали центром людської життєдіяльності, а ті, хто працювали на них – поважними й потрібними людьми. Недарма в Україні таке поширене прізвище Мельник, яке певним чином свідчить і про поширеність млинів.

Вітряки для українців були всім. До млина ходили не лише за борошном, а й на важливі зібрання, побачення, тут співали веснянок, щедрівок, біля млина зупинялись подорожні, щоб перепочити. Вітряки оспівані в піснях, легендах, і сила-силенна про них українських загадок. Ну ось, наприклад, кілька з них: «У нашого Гаврила одна нога та крила», «Край села крутиголова», «Крилами махає, а полетіти не може», « Крутиться – вертиться, не підійде ні цар, ні цариця», «Стукотить-гуркотить, мов сто коней біжить».

Та й самі вітряки, погодьтеся, суцільна загадка. З них людство почало – до них і вертає.

Автор Тамара Куцай