#модні-історії

Дощить. Ви звично відкриваєте парасольку і почуваєтеся значно впевненіше, ніж ті, хто завчасно не поцікавився прогнозом або просто заклопотався й забув захопити її з собою.

Навряд чи хтось заперечить, яка корисна річ оця звичайнісінька парасолька. Та чи часто замислюємося ми над природою простих речей, якими користуємося повсякденно? Таких собі зручних дрібниць життя.

Тож поміркуємо трохи над родоводом нашої парасольки.

Протягом тисяч років її пращури захищали людей від сонця і дощу. Не всіх, звісно. Перші парасолі забезпечували комфорт владик жарких країн та захищали їх від спеки. У Давньому Єгипті та Ассирії існувала особлива придворна посада – носій царського парасоля. Правитель середньовічної Бірми носив титул Володар Великого Парасоля, а Таїланду – Цар Білого Слона, він же – Володар Двадцяти Чотирьох Парасолів.

Колір парасоля володаря уособлював владу. У Китаї та Японії – червоний, в Індії – жовтий, у Єгипті – золотавий чи строкатий.

Північна Європа запозичила парасолі з Італії, яка знала їх ще з часів античності. Важкі, розкішно прикрашені різнобарвні парасолі тримали над головами венеційських дожів, а винятково жовто-червоні – над римським папою та кардиналами.

Спливав час, і парасоль все впевненіше крокував світом, набуваючи нових прихильників. У Франції він уперше з’явився за часів Людовіка XIII, але модним і достатньо розповсюдженим серед тодішньої знаті королівства став уже під час правління Людовіка XIV. Наречена короля – іспанська принцеса Марія Терезія привезла парасолі у своєму приданому. Втім, слід зауважити, що самі іспанці запозичили їх у захоплених раніше південноамериканських народів. Якби парасолі прийшли до Франції раніше, Королю-Сонцю не прийшлося б колись під час дощу прилюдно знімати капелюха і тримати його над головою своєї коханки Луізи де Лавальєр. Тепер достатньо було б лише покликати слугу з парасолем. З’явилась навіть нова для Франції та добре оплачувана професія – носій парасоля.

До кінця XVIII ст. парасоль вважався в Європі суто жіночим аксесуаром і захищав здебільшого від сонця. Слово «параплюі» («проти дощу») ще довго вважалося французами несерйозним, і до середини XIX ст. значно більш вживаною була саме назва «парасоль» («проти сонця»), або «амбрелла» («затіняючий»).

Винахідником сучасного парасоля вважається англієць Джонас Хенвей (1712 – 1786) – письменник, мандрівник, дослідник східної культури. У 1756 р. він вперше з’явився з парасолем на вулиці Лондона, чим викликав чимало насмішок з боку перехожих та велике незадоволення кебменів, які вважали парасоль за конкурента і навмисне обдавали його винахідника брудом з-під коліс.

Заможні городяни спершу соромилися користуватися винаходом Хенвея, щоб їх не запідозрили у відсутності коштів на екіпаж. Проте згодом англійці гідно оцінили переваги парасоля, особливо зважаючи на кількість дощових днів протягом року.

Звичну для нас форму парасоль набув завдяки Семюелу Фоксу. У 1873 р. він запатентував конструкцію, яка давала змогу зробити парасоль у закритому стані тонким, як тростина, а металевий каркас перетворив його з млинця на напівсферу. До речі, йому ж належить ідея використовувати в якості каркасів сталеві прути від старих корсетів та кринолінів.

Модний бум на парасолі почався у XIX ст. Після 1930 р. у Європі він стає невід’ємною частиною жіночого вбрання. Жодна дама не уявляла собі можливість з’явитися без нього на вулиці, навіть якщо біля під’їзду на неї чекав екіпаж. У той час ручки парасолів вироблялись з дорогих порід деревини, слонової кістки, рожевого коралу та прикрашались різьбленням. Купол був здебільшого із шовкової тканини, з вишивкою, аплікаціями, з бахромою чи мереживною оборкою по краю, а всі спиці та механізм були заховані під шовковою ж підкладкою. Парасоль від сонця зазвичай використовували і в якості тростини.

У другій половині XIX ст. парасолі звільняються від зайвого декору і стають більш практичними. Темних кольорів – від дощу, світлих – від сонця. Водночас різноманітнішими стають ручки. Виробники надають їм різних форм, роблять набалдашники у вигляді квітів, птахів, жіночих фігурок, прикрашають інкрустаціями, бантами, розетками, китицями.

Наприкінці сторіччя у «парасольній справі» все більше цінуються зручність, легкість та компактність. Чорний парасоль від дощу стає невід’ємним атрибутом буржуа, символом консервативних цінностей, і тому джентльмени мали носити його за будь-якої погоди: в дощ відкритим, у сонячну погоду – в якості тростини.

У XX ст. парасоль перетворюється на звичайнісінький повсякденний аксесуар, і ми маємо усі підстави називати його парасолькою. З’являються такі собі парасольки-ліліпути подвійного складання, напівавтомати та автомати –цілком доступні для пересічного покупця, легкі та зручні в експлуатації.

Втім і нині існує чимало дизайнерських парасольок аристократичного походження, які народжуються в будинках високої моди. Вони досить дорогі й здатні задовольнити найвибагливіший смак. Тож, якщо забажаєте стати власником такого аксесуару, як, приміром, парасолька від Louis Vuitton, – готуйте десь приблизно тисячу євро.

А найдорожчий у світі парасоль, виготовлений з водонепроникної шкіри крокодила, коштує на сьогодні п’ятдесят тисяч доларів. Його створено під маркою Billionaire Couture, заснованою відносно нещодавно мільйонером Флавіо Бріаторе спільно з дизайнером Анжело Галассо.

Тобто на кожен гаманець знайдеться свій парасоль. А який стане вашим, – вирішуйте самі.

Автор Олена Букраба