#справжні_історії

Питання «пити чи не пити?» люди ставили безліч разів, але так і не вирішили його, зупинившись, зокрема, на тому, що саме пити і скільки. І тут спостерігається величезне розмаїття думок, у тому числі й діаметрально протилежних. Співвідношення шкоди та користі, звісно ж, на боці шкоди, і з цим не посперечаєшся. Втім, багато лікарів вважають за доцільне рекомендувати своїм пацієнтам (зокрема, після інсультів і не тільки) вживати 40-50 мл якісного міцного напою протягом дня. Кажуть, – корисно для судин. Між тим, є чимало людей, які з різних причин взагалі не вживають алкоголь. Хтось принципово, хтось за станом здоров’я, а хтось просто втомився від надмірного споживання протягом життя і вирішив висловити «зеленому змію» своє рішуче «ні».

Проте, за оцінками ВООЗ, у країнах Америки та Європи (і не тільки в них), більшість населення все ж таки п’є. В середньому щоденне споживання алкоголю серед тих, хто вживає, – становить 33 грами чистого спирту, що еквівалентно приблизно двом бокалам вина (по 150 мл), великій пляшці пива (750 мл), або двом чаркам (по 40 мл) міцних напоїв.

А от кому що більш до вподоби – це вже справа смаку. Тут кожен визначається сам.

Цікаво, що дотепер ніхто не знає достеменно, кому ж вперше спало на думку змішувати в одній склянці різні за міцністю напої, та ще й додавати туди цукор, сіль, різноманітні спеції, ягоди, фруктові соки і багато інших, на перший погляд зовсім несумісних інгредієнтів, назвавши це коктейлями.

Хоча версій з цього приводу чимало. Водночас американці, англійці та французи вважають себе батьками-винахідниками коктейлів. І всі вони мають рацію.

Видатний американський письменник Фенімор Купер вважав, що перші коктейлі приготувала маркітанка Елізабет Фленеган, яка за часів війни за незалежність (1775–1883 рр.) супроводжувала війська генерала Джорджа Вашингтона, майбутнього першого президента США. Вона подавала революційним офіцерам суміш з рому, житнього віскі та соків у келихах, прикрашених пір’ям із хвостів півнів. З часом слово «коктейль» (cocktail), яке перекладається з англійської саме як «хвіст півня», прижилося як таке, що означає сукупність усіх змішаних алкогольних напоїв.

Згідно з іншою версією, історія коктейлів почалася з півнячих боїв у старій Англії, і теж у XVIII ст. Перед початком поєдинків півнів напували спеціальною мікстурою, до складу якої входили міцні напої та гіркі настоянки. Називали її coc’s ale, – «півнячий ель».

Французи вважають, що саме їм належить «батьківство» у справі винаходу коктейлів. І пропонують вже не один, а два цілком можливих варіанти розвитку подій. Перший полягає в тому, що мешканці провінції Бордо традиційно змішували напої на основі місцевих вин і називали це coquetel. Другий відсилає нас до французького фармацевта Антуана Амеді Пейшо, який у 1875 р. відкрив аптеку у Новому Орлеані, де крім іншого продавав суміш з бренді, абсенту, гірких настоянок та цукру. Відповідно до сорту бренді вона мала назву «сазерак» та подавалась у незвичайних за формою склянках, які сам Пейшо називав coquetiers («кокотниці», якщо перекладати буквально). Американська ж вимова перетворила coquetiers спершу на cock-tey, а згодом на coctails.

Історія історією, а між тим, коктейлі декілька сторіч впевнено крокують світом, дивуючи нас розмаїттям смаків, кольорів, сміливих рішень щодо подачі й декорування.

Можна спробувати класифікувати «коктейльну стихію» за деякими ознаками. Наприклад, шутерз (shooters), які п’ють єдиним махом, та лонгдринкс (longdrinks) – прохолодні напої більшого обсягу, які вживаються неспішно та через трубочку. Є так звані міксдрінкс (mix drinks) – коктейлі з двох складових – алкогольної та прохолодної (приміром, «Ром-Кола»), є безалкогольні софтдринкс (soft drinks).

Існують, приміром, напої, для збудження апетиту – аперитиви, а є дижестиви, які допомагають травленню і вживаються після їжі.

Розрізняють коктейлі і відповідно до способу їх приготування. Приміром, білд (build) змішується безпосередньо у келиху, шейк (shake) – у шейкері, стір (stir) – у спеціальному стакані для змішування, з льодом, і після цього проціджується у заздалегідь охолоджену чарку, бленд (blend) готують у блендері з великою кількістю дрібно дробленого льоду.

А ще, залежно від основного та міцнішого компонента, алкогольні коктейлі розподіляють на винні, горілчані, ромові, коньячні, з джину, віскі та інші.

Втім, жодна з цих спроб класифікації не може претендувати на досконалість. Наразі відомо 3000 сталих рецептур коктейлів, чверть з яких вважаються стандартними і виготовляються однаково в різних куточках світу. А кількість авторських коктейлів, створених останніми роками, постійно зростає.

Безперечно, існують напої, яким надають перевагу стійкіші до «жорсткого» алкоголю чоловіки. Приміром, «Ерш» – пиво навпіл з горілкою, або «Бойлермейкер» – чарка віскі на кухоль пива, або «Субмарина» – чарка текіли на кухоль пива.

А от жінкам завжди були більш до вподоби не такі міцні й менш різкі коктейлі на кштал «Б – 52» (з трьох лікерів: кавового «Калуа», кремового «Бейліз» та апельсинового «Гран Марньє»), «Піна Колада» (з трьох частин білого рому, двох – кокосового лікеру, п’яти – ананасового соку та величезної кількості льоду).

Мода на коктейлі швидкоплинна і не всі з них проходять випробування часом. Але якщо вже пройшли, то залишаються назавжди.

Якщо класифікувати коктейлі за головним компонентом, то у кожній групі знайдеться свій безперечний лідер з гучною і давньою репутацією.

Одним з найбільш поширених коктейлів з горілкою є добре всім відома «Кривава Мері». У загальних рисах це горілка, змішана з томатним соком. Втім, класичний рецепт виглядає більш витончено: до трьох частин горілки додається шість частин томатного та одна – лимонного соку, декілька крапель соусу ворчестер, декілька – табаско, листочки селери, або спеціальна сіль селери, сіль звичайна та перець молотий. Готують «Криваву Мері» по-різному – шейк, стір, білд, хоча класичний варіант – наливати горілку у приправлений сік по лезу ножа, щоб відокремити червоний та прозорий шари рідини.

Народився цей коктейль у 1921 р. в Парижі. Автор «Кривавої Мері» – американський бармен Піт Петуа, який на той час працював у Франції. Повернувшись до Нью Йорка, він продовжував змішувати коктейль за своїм новим рецептом у барі «Кінг Коул». Звідти «Кривава Мері» і почала свою тріумфальну ходу світом.

З напоїв на основі текіли найбільшої популярності набула «Маргарита». У класичному вигляді її готують у шейкері з двох частин білої текіли, двох – соку лайма та однієї – французького апельсинового лікеру «Куантро» і подають у широкому келиху, вінця якого щільно вкривають сіллю. Чимало барменів вносять свої корективи у цю рецептуру, додаючи, хто більше текіли, хто інші лікери замість «Куантро», хто лимон, хто чималу кількість подрібненого льоду.

Цей коктейль з’явився десь між 1930 та 1950 рр. і досить швидко став всесвітньо відомим. А його батьківщиною вважає себе ледь не кожне містечко на американо-мексиканському кордоні.

Добре знані й такі коктейлі з текілою, як «Текила-Бум» (текіла з тоніком, або солодкою газованою водою, спінена перед вживанням) та «Субмарина». До речі, знавці застерігають, що «Субмарина» (чарка підігрітої текіли, змішана з кухлем пива) може бути вкрай підступною (якщо перебрати) – п’ється легко, а похмілля таке важке, що й ворогу не побажаєш.

З ромових коктейлів пальма першості, безперечно, належить «Дайкірі». Шість частин білого рому, три – соку лимона, чи лайма, одна – сиропу з цукру, води та яєчного білка і велика кількість дрібно колотого льоду.

Дайкірі – назва маленького містечка на східному узбережжі Куби. Саме звідти у 1909 р. коктейль і потрапив до Сполучених Штатів, де відразу набув неабиякої популярності серед істеблішменту та творчої еліти. Великими його поціновувачами у різні часи були президент Кеннеді, Ернест Хемінгуей та Френсіс Скотт Фіцджеральд, який першим серед літераторів згадав «Дайкірі» на сторінках роману «По той бік раю». Однак, один з кращих лонгдринкс у світі завдав великої шкоди обом літераторам. Важкий алкоголізм довів одного з них до самогубства, а запійне пияцтво спричинило важкий інфаркт у іншого.

Щодо коктейлів з вермутом, то передусім вони асоціюються з «Мартіні». Достатньо поєднати сухий вермут з охолодженим джином у пропорції 1 : 5, або 1 : 4, змішати з абсолютно сухим льодом, процідити в охолоджений келих і подати. З оливкою, звісно.

До цієї пори залишається невідомим, хто ж автор «Мартіні», а його рецептуру вперше було опубліковано 1862 р. у «Довіднику бармена» Джеррі Томаса.

Улюблений коктейль Джеймса Бонда «Горілка-Мартіні» відрізняється від«класики» хіба що заміною джину на горілку. І, до речі, бондівська фраза: «взболтать, но не смешивать», – не більше, ніж вада перекладу. Насправді він казав: «Shake no stir», маючи на увазі, що коктейль для нього слід готувати у шейкері, а не у стакані для змішування.

А от добре знаний «Джин-тонік» врятував багатьох англійців на колоніальній службі в Індії та Африці від малярії, дизентерії та інших шлунково-кишкових інфекцій завдяки якісному британському джину, як дезинфікуючому засобу, тоніку, до складу якого входить хінін, як захист від малярії та соку лайма з потужними бактерицидними властивостями.

На жаль, цей та інші коктейлі вкрай зіпсувало масове виробництво. Їх стали закатувати у бляшані банки з додаванням різноманітних емульгаторів та консервантів, що, зрештою, перетворило благородні напої на такий собі ширвжиток.

Тож, якщо вже пити коктейлі, то тільки справжні та якісні!

Автор Олена Букраба