#захопливі_історії

За вікнами та дверима багатьох відомих архітектурних споруд Києва – потужні, яскраві й неординарні історії. Одна з них – історія так званого Арабського будиночку, розміщеного на перетині вулиць Пилипа Орлика та Шовковичної.

Особняк Ковалевського (а це ще одна назва Арабського будиночку) було зведено в 1913 році відомим архітектором Павлом Альошиним на замовлення власника Миколи Ковалевського. Господар будівлі належав до відомої дворянської родини і був навіть прямим нащадком гетьмана Лівобережної України Данила Апостола.

Цей будинок цікавий тим, що уособлює так званий «батл» замовника і виконавця.
Одружившись 1910 року, Микола Ковалевський вирішив збудувати для сім’ї власний будинок і купив земельну ділянку на розі вулиць Єлизаветинської (Пилипа Орлика) та Левашовської (Шовковичної). Земля тут була ще й тоді недешевою, тож він позичив гроші в Київському товаристві взаємного кредиту.

Попередній підрядник не виконував своїх зобов’язань, і Микола Вікторович звернувся до Павла Альошина.

І тут почалося. Ковалевський хотів затишний будинок для житла, а Павло Альошин розцінив це замовлення як шанс продемонструвати усі свої найліпші архітектурні, і не лише, таланти. За гроші замовника, звісно.

Двоповерховий палац нагадував середньовічний замок і вирізнявся стильовим розмаїттям і багатством та шоломоподібною банею. Матеріали закуповувались у найвідоміших на ті часи постачальників, для оформлення використовувались найдорожчі матеріали: майоліка, мармур, граніт, інкрустована паркетна підлога, рідкісні види дерев тощо. Будинок був підвищеного комфорту з водогоном, ручною паровою пральнею, садом з фонтаном, їдальнями, хорами для оркестру, будуарами, бібліотекою, більярдною, навіть була кімната, стилізована під залізничне купе.

«Дорогий…як моє творіння», – казав про будинок його архітектор. Але дорогим він був у першу чергу для господаря, який за все те мусив платити. Коштів при таких розмахах не вистачало, і Ковалевський знову їх позичає, збільшивши свій борг втричі.

Стосунки між ним та архітектором стають дедалі напруженішими. Ковалевський висловлював своє невдоволення кошторисом, а Альошин гнівається та доводить, що це необхідно. Схоже, архітектор вирішив у своєрідний спосіб “помститися” замовникові, який не дуже шанобливо ставився до всіх його зусиль: маскарони, які прикрашають будинок у вигляді котячих морд, схожі насправді на Павла Альошина з його закрученими грайливими вусами.

Після більшовицького перевороту родина Ковалевських емігрувала, а в споруді час від часу розміщувались різні радянські структури, в тому числі й Міністерство закордонних справ. А 1923 року архітектор Альошин знову потрапить до свого творіння, але вже в якості заарештованого: його кинуть у підвал, який він сам колись спроектував і збудував.

Нині цей будинок знаходиться на балансі Державного управління справами (так званої ДУСі).
Історія цієї споруди нагадує саме життя з його складнощами, шорсткостями, нешаблонністю, амбіціями, висновками.