Як інтернет-корпорації збирають персональні дані користувачів, яким чином це може обернутись проти нас і як протидіяти порушенням прав онлайн.

«Життя коротке. Заведи роман», – пропонував слоган канадської платформи для знайомств Ashley Madison. Вона обіцяла тим, хто знуджений тривалими стосунками, прихисток для обговорення потаємних фантазій і анонімність. Засновники ресурсу, які заробляли на невірності з 2002 року, запевняли, що він вирізняється ґендерним балансом: мовляв, попри поширені стереотипи, жінок, готових вскочити в гречку, стільки ж, скільки й чоловіків. Ashley Madison гарантувала, що кожен зареєстрований на їхньому сайті знайде собі партнера для відвертого флірту. Потрібно лише заплатити за доступ.

У липні 2015 року група хакерів викрала й незабаром оприлюднила понад десятки гігабайтів даних близько 37 мільйонів її користувачів, разом з реальними іменами, домашніми адресами, пошуковими запитами та інформацією про транзакції. Під час розслідування виплив один цікавий факт: власники платформи збрехали про співвідношення статей. За результатами аналізу DadaViz, 86% їхніх користувачів були чоловіками. Мільйони жіночих акаунтів Ashley Madison виявилися фейковими. Більшість розкутих зрадниць імітували чат-боти.

Історія з Ashley Madison ілюструє не лише те, які теми можуть допомогти машині пройти тест Тюринґа, а й те, наскільки легко люди довіряють сервісам свою інформацію, часто не розуміючи ані можливих наслідків, ані того, що ж насправді отримують натомість. І навіть якщо секстинг не є сферою ваших інтересів, усе одно те, чим ви ділитеся, може зіграти проти вас.

«Новим поколінням нічого не належить, – сказав у своєму виступі на Web Summit 2019 інформатор та екс-співробітник ЦРУ Едвард Сновден. – Ми користуємося послугами цифрових корпорацій, а вони натомість відстежують наші дії. Це в основі їхньої бізнес-моделі. І це робить нас вразливими».

Автор Ярослава Куцай