І до чого тут книга «Сторітелінг для очей, вух і серця»

Ви думаєте, у вашому житті не відбувається нічого цікавого, за що може зачепитись око хоча б того ж фейсбучного юзера? А от і ні! Ви навіть не уявляєте, як багато всього неймовірного насправді з вами коїться! Але ви просто не бачите цього, бо – не сторітелите.

Бекґраунд. Книг про сторітелінг, попри те, що вся людська цивілізація – це сторітелінг, насправді у світі не так уже й багато. А серед вітчизняних авторів і поготів досі нічого не було. Тож 32-річний Марк Лівін – український письменник, сторітелер, видавець The Village Україна та Inspired, співавтор і ведучий популярного подкасту про психологію «Простими словами», викладач сторітелінгу, спікер конференції TEDх – вирішив виправити цю ситуацію і стрімко увірвався на ринок із власною книгою про сторітелінг.
У ній він детально пояснює, як навчитися бачити й чути історії, як не пройти повз карколомні сюжети, як, зрештою, їх роздивитись, адже ніколи на них немає вивіски: «Я – карколомний!»
Автор також розмірковує, аналізує, ділиться побаченим та прочитаним, а ще, що дуже важливо, наводить розмови з відомими українськими письменниками, журналістами, рекламістами. І в результаті виходить таке багатоголосся, різноманіття, усілякість, з різними нотами й тонами, і з цього всього випливає дуже цінна й важлива думка: сторітелінг – мудра, сучасна і всім нам потрібна штука.

Оригінальна назва: «Сторітелінг для очей, вух і серця»
Видавництво: «Наш формат»
Наклад: 4000
Сюжет. «Саме тому ми оживаємо щоразу, як бачимо щось людське в історії». «Історія – це найстаріша форма спілкування, у якій можна подати будь-який людський досвід, і вона має надзвичайну силу». З таких пояснень людської рефлексії на історії починає свою оповідь автор і цитує Тіріона Ланістера із «Гри престолів»: «Що об’єднує людей? Військо, золото, стандарти? Історія. Немає у світі нічого могутнішого за хорошу історію. Нічого не може її зупинити, ніякий ворог її не переможе».

Тож на чому тримається ота всемогутність історій – базового елементу еволюції людства, яке передає свій досвід за допомогою історій?

На певних шаблонах, які щоразу повторюються, хоча щоразу ніби вони й інші. Ось ці сім шаблонів, або сім основних сюжетів, які щоразу екстраполюються в нашому житті, згідно з визначенням письменника Крістофера Букера:

• «Перемога над чудовиськом» (міфи про Персея та Тесея, міфи про Геракла, Дракула).
• «З грязі в князі» («Попелюшка», «Принц та жебрак»).
• «Пригода» («Іліада», «Божественна комедія»).
• «Подорож та повернення» («Одіссея», «Мандри Гуллівера»).
• «Комедія» («Сон літньої ночі»).
• «Трагедія» («Макбет», «Ромео і Джульєтта»).
• «Відродження» («Красуня та чудовисько»).

А сукупність таких історій і створює колективні цінності, – твердить Марк Лівін, виокремлюючи серед них дві базові: виживання та самовираження. Українці, каже він, ще й досі перебувають у цінностях виживання, тоді як «зазвичай людина переходить до цінностей самовираження, коли в неї з’являються додаткові ресурси – гроші та час. Це дає змогу думати про подорожі, освіту, творчість, а не лише про те, де взяти їжу та чим оплатити комуналку».

Ще один виклик – як передавати інформацію в так звану епоху золотих рибок, коли концентрація уваги людини скоротилась до 8 секунд і майже зрівнялась з реакцією золотих рибок, які концентруються 9 секунд. Відповідь дає саме життя: через історії. Недаремно їх кількість у соцмережах щороку зростає на 30%, а публікації з історіями так званих маленьких людей б’ють на Заході усі можливі рекорди.

Що таке історія? Питання просте й складне водночас. Марк Лівін покликав у своїй книзі на допомогу людей, які знаються на історіях та мають за плечима власні яскраві історії. І ось деякі з визначень, які дають вони історіям:

«Історія – це також спосіб повернутися до себе самого. До того, ким ти можеш бути насправді» (Любко Дереш, письменник).

«Хороша історія терапевтично вписується в особистий наратив: доповнює його, чистить, або ще якось змінює» (Ольга Пахолок, копірайтер, бук-блогер).

«Варто розуміти, що ми живемо у світі проекції і в будь-яку історію інтегруємо щось своє» (Ілля Полудьонний, гештальт-терапевт).

«Хороша історія – це та, яку я ще не чув» (Ярослав Сердюк, співзасновник рекламної агенції Banda).

«Хороша історія говорить через особистий досвід про досвід багатьох» (Олександр Михед, український письменник).

«Я проживаю стільки життів, скільки історій. Знову, і знову, і знову» (Анна Санден, письменниця та підприємниця).

Аби писати хороші історії, варто просто уважно слухати людей, радить автор і наводить відому тезу Зигмунда Фройда: «Той, кому не вистачає сексу, говорить про секс, голодний – про їжу, бідний – про гроші, а банкіри говорять про мораль».

Загалом історії можуть мати різні цінності. «Хороші історії мають зазвичай хоча б одну цінність. Великі історії мають усі три: дають знання, переживання, а ще вони дуже красиві», – підсумовує автор.

ЧИТАЙТЕ ПОВНУ ВЕРСІЮ ЗА ПОСИЛАННЯМ
https://mind.ua/publications/20207889-yak-use-pobachiti-pochuti-i-skazati-v-epohu-zolotih-ribok

Оригінал тексту взятий із сайту «Mind.ua”