#захопливі_історії
Якби у світі був чемпіонат із копання картоплі, ми, українці, завжди були б там беззаперечними чемпіонами.
Садіння й копання картоплі для української душі – щось таке вічне й сакральне, чому нема пояснення й логічного обгрунтування. Адже можна ж її купити спокійно в магазині чи на базарі, та душа українська несвідомо тягнеться до лопати. Інакше, ніж магією, це пояснити неможливо. Навіть цікаво, як ми жили колись у «докартопляний» період, що любили робити, чим переймались?
Історія картоплі – історія іспанської радості та індіанської винахідливості. Її завезли до Європи порівняно недавно – у 16 столітті іспанські конкістадори. Колись вона росла у Південній Америці в дикому вигляді, а працьовиті й метикуваті індіанці зробили з рослини родини пасльонових смачний продукт. І сталося це ще за непам’ятних часів – близько 14 тисяч років тому. (До речі, так багато продуктів прийшло до нас від індіанців – полуниця, огірки, лохина, помідори, а тепер ще й картопля!)
Іспанські конкістадори називали картоплю «земляними горіхами» та радісно ласували «пататою» (перероблена назва від індіанського «батата»). Далі від іспанців картопля потрапила до бакських рибалок, а потім – до ірландців, англійців, голландців та активно поширилась Європою. Творчі італійці побачили в ній зовнішню схожість та спосіб вирощування із трюфелями й назвали її «тартуфолі», німці педантично скоротили назву до слова «картофель» (Kartoffel), звідки й з’явилось українська назва цього продукту – «картопля».
Але у взаємостосунках європейців із картоплею було не так усе й просто. Люди спочатку гадки не мали, що треба їсти саме плоди, які росли в землі, й вживали зелені плоди після цвітіння, якими часто навіть труїлись та відбивали собі й іншим охоту до споживання. Так картопля стала декоративною рослиною, яку культивували переважно в садах аристократії.
Згадати альтернативне призначення картоплі змусили голодні роки, які переживала в наступні століття Європа. Картопля ставала навіть політичним чинником: так, Французьку революцію інколи називають «періодом перемоги картоплі над житом»: буремні події не давали можливості клопотатись із зерном, а невибаглива у вирощуванні картопля давала можливість людям виживати.
Розповсюдженню картоплі сприяли й певні дії тодішніх можновладців. Цікаву «картопляну історію» має пруський король Фрідріх ІІ. Аби заохотити населення вживати картоплю, він пішов на хитрий хід за принципом «заборонений плід завжди солодкий»: висадив картоплю біля свого маєтку, заборонив її викопувати й виставив біля неї охорону. Звісно, селяни після цього правдами й неправдами намагались її викрасти та посадити в себе. І так картопля з часом увійшла у повсякденний раціон німців.
У 18 столітті в Україні картоплю спочатку саджає знать, а далі й селяни. Загалом картопля впевнено залазить на український стіл: усі перші страви базуються на ній, та й переважна більшість других. Українці любовно починають називати її «земляними яблуками».
А в 60-х роках 19 століття в картоплі й людей з’явився серйозний ворог — колорадський жук, подолати якого людство й досі не може.
На сьогодні українці – треті в світі за споживанням картоплі на душу населення. І, схоже, немає нічого в світі, що могло б завадити нашій полум’яній до неї любові.
Автор Тетяна Пивовар
spravjniistoriyi.com.ua 