#смачні_історії

Садок вишневий коло хати, мамина вишня в саду, вареники з вишнями…Вишня для нас, українців, щось надзвичайно трепетне й навіть сакральне. Вона увійшла в наше життя і стала незмінним супутником. Особливо влітку ми відводимо свою душу, ласуючи варениками, пиріжками чи штруделями з її плодами.

Але звідки ж вона увірвалась в наше життя?

Справа в тому, що нізвідки вона особливо й не вривалася, а була з людством ледь не завжди: кісточки вишні археологи відшукали в кухонних залишках людини давньої кам’яної доби палеоліту. Також найдавніші її сліди були помічені, наприклад, в Анатолії, а далі вишню відслідковують ледь не скрізь: від Америки до Японії.

З вишнею асоціюють кількох давніх відомих історичних персон. Наприклад, асирійського царя Саргона (722 – 705 рр до н.е.), який нібито до нестями любив вишневий аромат квітучих садів. Правда, неясно, коли він встигав його нюхати, якщо всі 17 років свого правління безперервно воював з ким тільки міг, розширюючи межі Ассирії, яка, зрештою, все одно перестала існувати, бо її завоювали Мідія та Вавилонія.

Друга шалено залюблена у вишню історична персона – відомий давньоримський аристократ, полководець та політичний діяч Луцій Луціній Лукулл, який взагалі увійшов в історію як знаний гурман та любитель вишуканих бенкетів (є навіть відомий вислів «лукуллів бенкет»). Тож він із вишнями взагалі вчинив кардинально – привіз їх до себе, в Римську імперію, після походу проти понтійського царя Мітрідата VI в 74 році до нашої ери. Привіз і посадив, а далі вже вишня розійшлася європейськими просторами.

У Франції вона стає відомою своєю красою та вишуканим смаком ще у восьмому столітті нашої ери.

Вишня була надзвичайно популярною і в Київській Русі. Саме з вишні готували стародавній святковий український напій вишняк, та й багато всього іншого готували.

Загалом в Україні ще з давніх часів вишня стала символом життя та матері. А ще це дерево уособлює взаємну любов, і з вишневих гілок колись варили ритуальний напій та вживали з цією метою на Новий рік.

Походження слова – від праслав’янського višьnja, з якого також походять польське wiśnia, чеське višně (плід) та višeň («вишневе дерево»), словацьке višňa, хорватське višnja, словеське vîšnja тощо. Появу в праслав’янській мові лінгвісти вбачають у спорідненості з давньонімецьким wihsila та латинським viscum, що означає: «пташиний клей».

Якби там не було, але склеїти наші серця любов’ю до себе вишні точно вдалося.

Тож нехай ваш день буде соковитий та наповнений щастям, як вишня у липні – сонцем!

Автор Тетяна Пивовар