#Історії_відомих

У її сільській садибі–музеї – завжди багато туристів. Це нагадує натовпи паломників, які прилучаються до якогось дива.

Катерина Білокур – теж свого роду диво. Самородок. Сплеск. Потік нестримної енергії таланту, який пробився крізь заскорузлі сільські традиції грубої сільської праці та несприйняття інакшого. Крізь безвихідь. Тяжку й трагедійну долю українського селянства. Талант, який дивився на світ її очима любові й бачив та показував «Піонії», «Квіти на блакитному фоні», «Квіти за тином», «Цар-колос», «Котики», «Привіт врожаю», «Жоржини», «Натюрморт «Сніданок», «Натюрморт «Бурячок» та багато інших картин, які поповнили український культурний спадок.

Катерина Білокур народилася в селі Богданівка Пирятинського району, що на Полтавщині, 7 грудня 1900 року. Народилася, як сказали б зараз, із пензликом. І хоч батьки не пустили її до школи (щоб зекономити на одязі і взутті) та забороняли малювати, потяг до малювання переважив заборони.

Ось як сама Катерина про це згадувала: «Украла у матері кусочок білого полотна та взяла вуглину… І я намалюю з одного боку полотнини що-небудь, надивлюсь-намилуюсь, переверну на другий бік – і там те саме. А тоді виперу той кусочок полотна – і знов малюю… А одного разу… намалювала не краєвид, а якихось видуманих птиць… Мені було радісно на душі від того, що я таке зуміла видумати! І дивилась на той малюнок, і сміялась, як божевільна… От мене на цьому вчинку і поймали батько та мати. Малюнок мій зірвали і кинули в піч… «Що ти, скажена, робиш? Та, не дай Бог, чужі люди тебе побачать на такому вчинку? То тебе ж тоді ніякий біс і сватати не буде!..» Але куди я не йду, що я не роблю, а те, що я надумала малювати, – слідом за мною…

Обідно мені на природу, що так жорстоко зі мною обійшлася, наділивши мене такою великою любов’ю до того святого малювання, а тоді відібрала всі можливості, щоб я творила тую чудовую працю во всю шир мого таланту».

Одного разу на знак протесту проти батьківських заборон Катерина спробувала навіть втопитись, застудивши на все життя ноги в льодяній річковій воді, після чого їй батьки дозволили нарешті щось малювати.

А далі її долю визначив випадок. Не зовсім, звісно, випадковий, а створений нею. Почувши весною 1940 року по радіо (єдиний на той час зв’язок зі світом) пісню «Чи я в лузі не калина була» у виконанні Оксани Петрусенко, написала їй листа, вклавши до нього шматочок полотна з намальованою на ньому калиною.

І ця калина зробила її знаменитою. Бо далі було визнання. Персональні виставки, членство в Спілці художників України, звання, ордени. Навіть в Париж на міжнародну виставку в 1954 році її картини повезли, де їх побачив уславлений Пабло Пікассо і сказав таке: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!»

Її історія цілком вкладалась в історію радянської ідеологічної парадигми: людина з народу отримала шанс творити. Її ім’я та роботи використовували як вітрину, але насправді реальної підтримки та розуміння вона не мала. Як і необхідної вчасної медичної допомоги. Тож у червні 1961 року Катерина Білокур помирає в районній лікарні Яготина, залишивши в своїй хаті недомальовані полотна.

Її картини – як прояв багатобарвності української душі, а постать – вдалий ґрунт, як сказали б зараз, для піару.

Біля музею-садиби стоїть пам’ятник Катерині скульптора Івана Білокура – її племінника.

На фоні голубого неба – вона, така проста, звичайна, в хустинці, як нагадування усім нам, таким, як нам здається, непростим, напханим амбіціями, планами, можливостями, що чути поклик душі і творити – просто і водночас складно. Принаймні, вона недаремно відходила своє життя росянистими стежками рідної землі.

А її талант продовжує цвісти незвичайним квітом, віднесеним мистецтвознавцями до наївного мистецтва. Але чи є в світі щось реалістичніше й сильніше за оцю так звану наївність?

Авторка Тамара Куцай

Хочете підтримати нас?

Кожен ваш донат допоможе ще активніше розвивати наш некомерційний проєкт, який активно працює вже більше 3 років.

Справжні історії – просвітницький проєкт, який на волонтерських засадах розповідає цікаві історії про Україну, відомих українців, подорожі, традиції, звичаї, кухню, а також захопливі історії про мандрівки світом та відомих особистостей у світі.

У наших планах – створення також англомовної версії сайту, щоб світ більше дізнався про Україну та українців.

Наші рахунки:

Картка у грн.: 5363 5421 0596 6718

Підтримати проєкт

Want to support us?

Each of your donations will help our non-commercial project, which has been producing stories for you for already three years, to become even better.

True Stories is an educational project that, on a volunteer basis, tells interesting stories about Ukraine, famous Ukrainians and other inspiring people, travels, traditions, customs, and cuisine.

Our plans include the creation of an English-language version of the site so that the world can learn more about Ukraine and Ukrainians.

Support the project

Підтримати проєкт

1,00 $