#історії-відомих

Чи знаєте ви, що великий голландський художник Йоханнес Вермеер міг би носити прізвище Ван дер Мінне?

Світ би знав автора “Молочниці”, “Дівчини з перловою сережкою”, “Краєвид Делфта” та інших геніальних картин під ім’ям Йоганнеса (Яна) Ван дер Мінне, якби батько художника не змінив своє прізвище.

Я спробую трохи відкрити завісу над цією таємницею.

Є достовірні факти, що батько Йоганнеса Вермеера – Рейнір Якобсон ван дер Мінне, уродженець Делфта, в молодості переїхав до Амстердама, де одружився з Дігнам, донькою годинникаря Бальтазара Геррітсена.

Здавалося б, нічого незвичайного. Ось тільки тесть Рейнір тримав свою годинникову крамничку для прикриття злочинної діяльності. Насправді в далеких приміщеннях магазину Бальтазар Геррітсен виготовляв фальшиві гроші.

Він налагодив в Амстердамі карбування фальшивих монет з таким розмахом, що за ним і його поплічниками полював сам штатгальтер Нідерландів Моріс Оранський.

Подільників зловили і стратили, а ось сам Бальтазар Клаас Геррітсен дивом втік, переховувався в Гаазі (недалеко від Делфта), а потім десь під Дордрехт, де прекрасно дожив свої дні й помер від старості.

Найімовірніше, саме втеча тестя з Амстердама стала причиною переїзду молодої сім’ї в Делфт, на батьківщину Рейнір Ван дер Мінне. Не думаю, що це подобалося молодій людині, адже в Амстердамі він дуже успішно торгував оксамитом, а в Делфті його чекала стара таверна матері й купа її боргів.

Переїхавши в Делфт, молодий підприємець купує нову таверну «Лисиця, яка тікає» – De Vliegende Vos – і відразу змінює своє прізвище на Reynier de Vos.

Взагалі-то французькою Лисиця – це Renard, звучить майже як ім’я хлопця. Голландською ж лисиця – Vos. Можливо, він змінив спочатку своє ім’я, а потім назвав таверну, «закодувавши» в назві своє становище? Все може бути.

Принаймні справи в нього процвітали (звідкілясь узялися солідні гроші) і він незабаром купив в Делфті розкішний як на ті часи готель «Het Mechelen”. Це був 3-поверховий будинок з 7 камінами й розкішними меблями на центральній площі міста. Там зупинялися солідні люди з вищого світу, тому на першому поверсі готелю молодий чоловік розмістив красиву арт-галерею.

Рейнір став займатися купівлею й продажем творів мистецтва, що також вимагало дуже солідних вкладень. У нього народилася друга дитина, довгоочікуваний син Йоганнес. І тут він змінює своє прізвище вже вдруге, востаннє.

У документах 1640 року зафіксовано ці зміни. Рейнір де Фос стає Рейніром Вермеером і його син відтепер зветься – Йоганнес (Ян) Вермеер.

Про дитинство майбутнього художника майже нічого не відомо, як і про його освіту.

Надалі життя Вермеєра було не менш захоплюючим, ніж у його родичів. До нас дійшли лише відлуння деяких фактів.

Ось, наприклад, історія його останніх років життя, незадовго до раптової смерті.

Був 1672 рік. Ян Вермеер їхав до Амстердама. Він не дуже любив залишати свій рідний Делфт, їхати від родини і тим паче в суєтний Амстердам. Весь час дощило, дув крижаний вітер. Вермеер нервував.

Війна з Францією підірвала й так хитке фінансове становище художника. Його сім’я втратила дохід за ренту затоплених через цю війну земель тещі. Він брався за будь-яку роботу, тому не зміг відмовитися від пропозиції курфюрста Баварії Фрідріха прибути до Амстердама для експертної оцінки колекції картин.

Крім усього іншого, Ян Вермеер був ще й унікальним фахівцем з італійського живопису. Звідки у нього були ці навички розрізняти справжніх «італійців» від їх підробок, залишається тільки здогадуватись. Але Вермеера в Амстердамі всі чекали як «останню інстанцію».

Вже щосили гриміла справа про підробки, які були продані амстердамським арт-дилером Геріт Уленбургом курфюрстові Брандербурзькому Фрідріху. 12 картин італійських майстрів особистий художник курфюрста вважав підробками. Його підтримала група амстердамських художників. Тож мав бути великий фахівець у цій галузі, хто б поставив остаточну крапку в цьому скандалі.

Їм якраз і став Йоганнес Вермеер.

Для більшої переконливості художник взяв у компаньйони свого земляка, знаменитого й авторитетного Ханса Йорданса.

Колеги прибули до Амстердама й відразу взялися до роботи.

Поглянувши на картини, Вермеер назвав їх «незграбними й погано зробленими копіями», поставивши хрест на бізнесі амстердамського арт-дилера Герріта Уленбурга (сина того самого Уленбурга, у якого працював Рембрандт, приїхавши до Амстердама, дядька його майбутньої дружини).

Звідки Вермеер знався на копіях італійських майстрів? Сам робив такі в молодості?

Навколо художника все було оповите таємницею: хто були його вчителі, як він творив, чаклуючи над своїми камерами-обскура, чому всі його картини були одного, не дуже великого формату (за винятком виду Делфта і деяких ранніх робіт) і чому вони коштували набагато більше, ніж такі ж картини його сучасників?

А тепер ще цей скандал. Всі курфурсти роз’їдуться, а їм – художникам і арт-дилерам – тут залишатися. Хоча що вони Вермееру? Він повернеться до свого Делфта, де його завжди цінували. Подалі від Амстердама й Гааги, де вирують пристрасті «року катастроф». У свою закриту від сторонніх очей, загадкову майстерню, до своєї великої сім’ї, яка ледве зводить кінці з кінцями.

1675 року взимку він раптово помре.

(Різні історії про голландських художників та про Нідерланди можна знайти на Facebook сторінці автора статті Людмили Сухарєвої: https://www.facebook.com/hollandsholidays та в Інстаграм: @hollandguide_mila

Автор Людмила Сухарєва