#справжні_історії

Його звали Антон Лукич Омельченко, народився 1883 року в селі Батьки на Полтавщині, і там же й помер 1932 року. Він – учасник другої британської антарктичної експедиції на кораблі «Терра Нова» під керівництвом Роберта Скотта (1910 рік). Антон Омельченко – член Королівського географічного товариства і одна з бухт в Антарктиді тепер носить його ім’я.

Його життя можна охарактеризувати одним словом – неймовірне! Якщо й справді на небесах розписують сценарії нашого життя, то, створюючи для нього, там мали неабияке натхнення.

Народився в багатодітній українській родині і змалечку їздив на заробітки до Ставропілля випасати кіз та овець. Був кмітливим, працелюбним і старанним, тож його навіть всиновив відставний генерал Пеховський, на якого він працював.

Після смерті генерала з його спадкоємцем вирушає на Далекий Схід. Але тут трапляється російсько-японська війна, а також його супутник помирає у вагоні під Владивостоком. Антон влаштовується на іподром жокеєм і невдовзі стає найкращим: виграє призи у всіляких перегонах.

Аж тут на Далекий Схід прибуває Вільям Брюс, аби закупити партію маньчжурських коней для експедиції Роберта Скотта в Антарктиду, яких планують використовувати як тяглову силу. І Антон зрозумів, що це його шанс. Так він став членом експедиції, яка вирушила на Південний полюс підкорювати холодний світ грандіозних криг.

Тихий, Індійський, Атлантичний океани. Мандрівки були цікавими йсповненими випробувань та небезпек. Антон старанно опікувався кіньми. І ось 4 січня 1911 року він разом із членами експедиції ступили на берег Антарктиди. Понад рік тривала небезпечна подорож, під час якої загинув Роберт Скотт та ще четверо дослідників. Антон Омельченко вижив.

Далі були лаври переможцям. Імена підкорювачів Антарктиди внесли до списку членів Королівського географічного товариства Великої Британії, серед яких було і його ім’я. А на урочистому прийомі в королівському палаці сама королева вручила йому медаль як першопрохідцю Антарктиди. А також йому призначили прижиттєву пенсію, яку він отримував, повернувшись додому, до 1927 року, поки дипломатичні відносини між Великою Британією та СРСР не було розірвано.

Антон Омельченко встиг ще повоювати у першій світовій війні, а згодом,повернувшись до рідного села, працював звичайним листоношею. Людині, яка вільно володіла англійською, успішно підкорювала сувору Антарктиду, кращого місця у часи тоталітарно-комуністичного режиму не знайшлося.

Незвичайною була також і його смерть. Далекого весняного дня 1932 року він сказав своїм рідним, що сьогодні помре. Умився, одягнув чисту сорочку і сів на ганок читати газету. І тут раптово з’явилась блискавка, вдарила його в плече – і завершила життя цього відомого мандрівника у віці 49 років.

На честь Антона Омельченка названо також кліф на острові Росса (Східна Антарктида). Що цікаво – його онук та правнук також були учасниками українських антарктичних експедицій.

Життя Антона Омельченка – як підтвердження того, що людині, сповненій жаги до пригод та любові до мандрів, усе під силу, навіть холодні льодовики Антарктиди.

Автор Тамара Куцай