Ви думаєте, що поводитеся раціонально? А відомий у світі поведінковий економіст Ден Аріелі вважає інакше
Бекґраунд. «Вивчення поведінки людини – фантастичний подарунок, бо воно допомагає нам краще зрозуміти себе і щоденні таємниці, з якими ми стикаємося», – написав у цій книзі Ден Аріелі.
Але й сам автор – 52-річний ізраїльсько-американський професор психології та поведінкової економіки – теж подарунок для інтелектуальної спільноти світу: його лекції на TED мають багатомільйонні перегляди, а на його онлайн-курс на платформі Coursera масово реєструються студенти, що лишає позаду інших лекторів. Він знає про поведінку людей багато цікавого, і люди, схоже, про це вже здогадались. Тож Аріелі став іконою у сфері поведінкової економіки, а його книга – бестселером.
Він відкриває завісу над багатьма сферами нашого життя: від невміння відкладати гроші до нездатності чітко мислити під час сексу. Що цікаво – матеріалом для автора стали результати експериментів, які він сам проводив, викладаючи в Массачусетському технологічному інституті (MTI). Він створив лабораторію «Центр просунутого погляду у минуле», де продовжує вивчати найцікавіше в людських діях, та став співзасновником компанії BEworks Inc, що досліджує економіку й політику крізь призму поведінкової економіки.
У юності Дену Аріелю довелося пережити трагедію: внаслідок нещасного випадку його тіло на 70% зазнало опіків. Мужньо впоравшись із нею, він допомагає тепер усім справлятись із трагедією власного непізнання.

Оригінальна назва: Predictably Irrational: The Hidden Forces That Shape Our Decisions
Видавництво: Видавництво Старого Лева, Львів
Наклад: 3000 примірників.
Сюжет. Ден Аріелі експериментує. Досліджує харчування, шопінг, секс, гроші, прокрастинацію, пиво, чесність, інше. «У моїй голові завжди роїлась купа питань щодо того, як усе влаштовано та як люди поводяться», – пояснює гуру поведінкової економіки свою цікавість відносно нового напряму, який поєднує психологію та економіку. І далі продовжує: «Моя мета – допомогти вам ґрунтовно переглянути погляд на те, що змушує людей «вмикатись».
Тож чому ми «вмикаємось» на одне і зовсім не реагуємо на інше? Що спонукає нас діяти тим чи іншим чином? І як нам зрештою хоча б свої дії передбачати? «Ми не лише ірраціональні, а й передбачувано ірраціональні, і наша ірраціональність проявляється однаково, знову й знову», – наче почувши наші думки, відповідає автор уславленого бестселера.
То що ж спонукає нас до ірраціональних дій, перетворюючи їх на конвейєр? Ми орієнтуємось в контексті. Дивимось, як роблять інші, порівнюємо й вирішуємо, що й собі робити: «Ми завжди порівнюємо між собою роботи, відпустки, коханців, вина».
Ми себе «якоримо» – тобто самі собі визначаємо ціну й рівень очікувань щодо всього. З нами відбувається те, про що каже давня англійська приказка: «Стеля однієї людини – це підлога іншої людини» («One man’s cellings is another man’s floor”).
Ми перебільшуємо вартість нуля. Ми дуже рефлексуємо на безкоштовне, керуючись страхом втрат. При цьому ми знаходимося в полоні уявних володінь.
Ми плутаємо соціальне з ринковим, перебільшуючи роль ринкових норм та применшуючи – соціальних.
Ми прокрастинуємо. Навіть тоді, коли жертвуємо довготерміновими цілями заради негайного задоволення. Навколо нас – постійна боротьба за контроль і ми в ній програємо, не навчившись встановлювати власні дедлайни.
Ми перебуваємо під впливом ефекту плацебо. І хоч не натираємо хворі зуби виділеннями черв’яка, як відкривач цього ефекту, італійський лікар Гербі у XVIII столітті, проте маємо ще безліч таких черв’яків, яких вгамовуємо власним самонавіюванням, демонструючи дивовижні результати керування нашого тіла мозком.
Ми в полоні ефекту очікування: «Коли ми наперед налаштовані, що щось буде добрим, то воно, як правило, буде добрим, а коли думаємо, що буде поганим, то так і буде».
Ми не вміємо стежити за власними витратами, і автор розповідає нам про дієвий метод «склянки льоду», до якого вдаються найвідчайдушніші: у склянку з водою вони кладуть кредитки і ставлять у морозильну камеру, сподіваючись, що бажання щось купити минеться, поки вони розморозяться (а отже, борги знову не зростуть).
Ми не вміємо в переносному сенсі вчасно зачиняти одні двері й виходити через інші, бігаючи туди-сюди: «Це дурна гра, і ми у ній майстерні».
Наш рептильний мозок перебирає над нами контроль, коли ми в збудженому стані.
«Можливо, моделі поведінки людей варто переосмислити. Можливо, немає такої речі, як повністю цілісна людина. Насправді ми можемо виявитися сукупністю кількох «я»? – риторично запитує автор, і це той випадок, коли запитання може бути відповіддю.
ЧИТАЙТЕ ПОВНУ ВЕРСІЮ ЗА ПОСИЛАННЯМ
https://mind.ua/publications/20197723-shcho-formue-nashi-rishennya-chomu-varto-prochitati-peredbachuvanu-irracionalnist
Оригінал тексту взятий із сайту «Mind.ua”
Автор Тамара Куцай