#Історія про найблагороднішу місію на землі – місію порятунку життя людей.

Поки весь світ шукає зараз вакцину від нинішньої «чуми» – коронавірусу, в історії вже були приклади, коли людство від справжньої чуми врятував саме українець. Вона безжально косила колись мільйони людей у світі, встеляючи мертвими тілами міста й села. І на це не було жодної ради, перепон чи кордонів. Аж поки не з’явився він.

Його ім’я – Данило Самойлович, він родом із Чернігівщини. Його історія – історія успіху й перемоги, сповнена самовідданої та важкої праці.

Народився у сім’ї священика о. Самійла Сушковського в грудні 1744 року. Починав із навчання в Чернігівському колегіумі, а далі – в Київській академії. Тоді була традиція при вступі до неї (як і при зарахуванні в монастир) змінювати прізвище, тож мати записала Данила за іменем батька. Так він і увійшов в історію Самойловичем.

Данило Самойлович розпочав із головного – першим у світі дослідив, як передається чума. Доти вважали, що вона розповсюджується повітряним способом. І що тільки не робили, аби її стримати: й дерева в містах вирубували, аби краще циркулювало повітря; і вогнища розпалювали з гною, дров та соломи, аби знищити заразу; і навіть з пушок стріляли та били в дзвони, щоб спричинити коливання повітря. Але хвороба не відступала, а, навпаки, прогресувала.

Самойлович дослідив, що зараження нею відбувається при безпосередньому контакті з хворими, або зараженими предметами. Але найголовніше – винайшов та практикував протичумне щеплення. І хвороба стала відступати. Також він запровадив комплекс протиепідеміологічних заходів включно з ізоляцією хворих, необхідності спецодягу для медперсоналу, профілактики при транспортуванні хворих тощо. Його називають одним із засновників епідеміології.

Про нього із захватом писала світова преса, його називали «найвеличнішим благодійником людства», шанували коллеги-медики та науковці. На нього, як на останню надію, покладалися мільйони людей. Його книгу «Дослідження про чуму…» було видано в Парижі французькою, а в Лейпцигу німецькою, і вона була дуже популярною у світі.

Його справедливо вважають найпрогресивнішим та найавторитетнішим діячем медицини кінця XVIII – початку XIX століття. Про нього говорили всі вчені Європи. І його обрали членом 12 іноземних академій та товариств, серед яких – Паризька хірургічна академія, Паризьке вільне королівське зібрання, Марсельська, Тулузька, Ліонська, Мангеймська та інші академії.

Натомість у Петербурзі уславленому медику влаштовують обструкцію і він залишається без роботи. І згадують про нього лише після чергового сплеску чуми, яку йому вдалося швидко зупинити. Загалом тут він лишається без роботи неодноразово, не зважаючи на свої заслуги, бо, як справжній українець, не приховував своїх антимонархістських поглядів.

Відкриття йому не падали з неба, а були результатом небезпечної й виснажливої праці. У полі його зору постійно були ті, хто переніс цю страшенну недугу й лишився в живих. Аналізував, думав, класифікував. Був неймовірно здібним і працездатним. Так, наприклад, під час війни з Туреччиною, перебуваючи на території Валахії (нинішньої Молдови) та допомагаючи тим, хто захворів на чуму, вивчив ще й місцеву мову на додачу до тих, що вже знав: латинь, французьку, польську, інші.

Прагнення знань – одна й найпомітніших його рис.

1776 року він на власні кошти виїхав у Страсбурзький, а згодом – і в Лейденський університет для того, щоб досконало вивчити оперативне акушерство. Берегти людські життя – це була його головна місія. Акушерську практику вивчав також у Голландії, і в 1778 році написав навіть посібник з повивання. Також у Лейденському університеті захистив докторську дисертацію, в якій досліджував в тому числі й кесарів розтин.

Багато чого йому – талановитому вченому та практику – доводилося робити вперше.

Вперше у світі запропонував робити протичумні щеплення.

Вперше в історії намагався за допомогою мікроскопа встановити збудника чуми.

Створив перше медичне наукове товариство в Україні, та й загалом у тодішній імперії (знаходилось у Херсоні).

Першим серед дослідників написав працю про сказ.

Не зважаючи на свої величезні досягнення перед людством, Данило Самойлович жив досить скромно, оскільки більшу частину грошей, які мав, витрачав на дослідження та наукові праці. Навіть помер під час поїздки холодної зими Херсонщиною в 1804 році, коли оглядав госпіталі, аптеки та шпиталі.

Лише грандіозні постаті розуміють цінність і марноту. І – важливість робити справжні речі. Хтозна, може, завдячуючи цьому чоловікові, який зупинив страхітливу епідемію, ми з вами й живемо на цій землі.

#Історія про найблагороднішу місію на землі – місію порятунку життя людей.

Автор Тетяна Пивовар