#історії_відомих

Червневими днями 1999 року відлетіла у вирій душа талановитої Нонни Копержинської. То хто ж вона була на сцені і в житті?

Вона ганяла на помаранчевому “Запорожці 968-Мі”, на гальма часто невчасно тиснула, але їй за це нічого не було, бо виправдовуванням для ДАІшників були жіночі хитрощі: «Ти ба… Це я на гарного хлопця задивилася!»…

Нонна Копержинська – так звали цю зухвалу українську панянку, що стала великою актрисою маленьких ролей. Її талант полягав у тому, що вона могла миттєво перевтілюватися і вживатися в ролі, а відтак ставала тією, без кого не обходилось мистецтво. Нонна Кронідівна ставала прикрасою кінострічок навіть якщо з’являлась у кадрі на кілька секунд. Головні ролі їй не перепадали, бо режисери не бачили потенціалу в дівчині.

«Так, люба, грубити не кожен вміє! Талант треба мати!», «Працюй так, щоб тебе звільнили!» – ці фрази її героїнь стали не просто крилатими, а пішли в народ. Нонні Копержинській вдавалося переконливо перевтілюватися в образи підпільниць і доглядальниць, баронес і вчительок, сусідок-бублейниць і медсестер, але найвідомішими стали її ролі в картинах “Штепсель одружує Тарапуньку” (1957; тітка Вустя), “Сватання на Гончарівці” (1958; бідова Одарка), “За двома зайцями” (1961; тітка Секлета Пилипівна Лимериха), “Королева бензоколонки” (1963; ревнива “бухветниця”Рогніда Карпівна).

Але до успіху був тривалий шлях.

Захоплення акторською майстерністю у Нонни з’явилось у дитинстві після відвідин рідного села пересувною театральною групою з кількома виставами. Тоді дівчині було 14 років, і вона втекла з дому, аби стати акторкою. Проте небайдужі актори-рятівники із тієї ж трупи повернули втікачку матері і після того з акторським мистецтвом вона розпрощалась. Перспектива стати акторкою без середньої освіти та вступного іспиту була нульова. Максимум, на який їй можна було надіятися, це на систематичну милостиню на вулицях столиці.

Згодом матір Нонни перевели до Києва і, вочевидь, дівчина мала піти по сліду матері і стати медиком. Хімія та біологія їй давалися надзвичайно легко. По закінченні школи в 1938 р. Нонна Копержинська вирішила вступати на медико-фармацевтичний факультет Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка. Однак потім забрала звідти документи.

– Якось викладачка піднесла мені під ніс склянку із зіпсованим яйцем і попросила написати формулу цього “душка” – мається на увазі сірководень. Ну, я й бовкнула:

– Та яка там формула яйця, якщо воно он як смердить! – Ой і перепало мені тоді.

Стоячи на роздоріжжі, все вирішив щасливий і можливо невипадковий випадок. Прогулюючись одного дня під вікнами гуртожитку Київського театрального інституту, зупинилась там, звідки линули репетиції студентів.

У Київському театральному інституті першокурсниця потрапила на курс до провідного актора колишнього театру “Березіль” Амвросія Максиміліановича Бучми (1891-1957). Через рік, у 1939-му, талановитий кінорежисер Олександр Довженко дав студентці шанс, призначивши на епізодичну роль молодої революціонерки у фільмі “Щорс”.

Цей фільм вийшов на екрани кінотеатрів 1 травня 1939 р. Наче Олександр Довженко й справді бажав зробити дебютантці подарунок на її 19-й день народження.

У 20 років дівчина залишилася круглою сиротою. Її мати на початку німецько-радянської війни пішла працювати на будівництво стратегічного Дніпровського каналу.

Та самотньою Нонна була недовго, бо скоро познайомилась із молодим інтелігентним архітектором, з яким вони одружилися через 2 місяці. А далі – чоловіка відправили на прискорену військову підготовку, а вона віддана – залишилася в Україні. Їх син Євген з’явився на світ уже в матері-одиначки. Нонна розлучилася з чоловіком. Проте колишнє подружжя залишилося друзями і ще не раз зустрічалися в гостях один у одного.

Після війни повернення Нонни Копержинської до театрального інституту стало невимовною радістю саме для Амвросія Бучми.

У 1945 р. режисер Гнат Юра (1888-1966) поставив п’єсу “Мартин Боруля” Івана Карпенка-Карого. Роль Палашки у виконанні Нонни Копержинської стала дипломною роботою студентки. І в 1946 р. за розподілом її зарахували до трупи Київського українського академічного театру імені Івана Франка. Сюди молоду актрису запросив сам головний режисер – Гнат Петрович Юра, який сценою перевірив її творчі здібності.

Ну а далі закрутилося: п’єси “Макар Діброва” і “Доки сонце зійде, роса очі виїсть” (обидва: 1949), “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці” і “Украдене щастя” (обидва: 1956), “Лиха доля” (1958), “Не судилося” (1959), “Фараони” (обидва: 1961), “Безталанна” (1965) та інші.

– Чому вони плескають і плескають, га? Та що такого я зробила, скажіть, люди добрі?

«- На сцені Нонна Копержинська не грала – вона на ній жила… Грати в одній п’єсі з нею було дуже цікаво і водночас складно. Не можна було фальшувати. Траплялося, доводилося репетирувати доти, поки Нонні Кронідівні не сподобається, поки вона не відчує, що ти викладаєшся на всі сто», – згадувала Галина Яблонська, народна артистка України, яка працювала з Нонною Кронідівною.

“Мама Нонна” – так у Театрі імені Івана Франка кликали Нонну Кронідівну за її вміння давати раду та приходити на допомогу у найскладніші моменти. Через власні переконання актриса навідріз і не один раз відмовлялася вступати до комуністичної партії. Любила вона та вміла розповідати анекдоти, могла прикрасити розмову солоним слівцем, хоча ніколи в її подачі це не сприймалося брудною лайкою, а лише додавало необхідного в деяких ситуаціях перцю.

Другий чоловік з’явився в її житті через 7 років. Службовий роман пов’язав її долю з українським актором і режисером Павлом Шкрьобою, котрий так і не вибився в провідні… Проте надбали разом сина Дмитра та дачний будиночок на Осокорках.

Людська вдача Нонни Кронідівни ніколи не дозволяла їй сумувати, і будь-яку життєву ситуацію вона вміла обернути на комедію. Вона давно стала народною улюбленицею.

Хоча Національному театру імені Івана Франка вона віддала більш як півстоліття, та Нонну Копержинську почала пригнічувати ситуація в трупі, несправедливість, яку на світанку 1990-х демонстрували щодо неї. Вона довго збиралася, але все ніяк не могла покинути театр. Нонна Копержинська жахливо образилася, коли на зборах хтось із колег зауважив, мовляв, пенсіонери у трупі їдять чужий хліб. Подібне ставлення здавалося нечуваною кривдою, адже в трудовій книжці Н.К.Копержинської значився один-єдиний запис «актриса Київського академічного українського театру імені Івана Франка». І все ж вона пішла сама. Сцену змінила на дачу в Осокорках, де замість купатися в народній славі – солила огірки та консервувала помідори, як би то боляче не було воістину народній актрисі України…

У 1993-1994 рр. Нонна Копержинська зіграла кілька вистав “Візит старої дами” за п’єсою швейцарського драматурга Фрідріха Дюрренматта. Спочатку центральну роль головний режисер Сергій Данченко планував віддати Наталі Михайлівні Ужвій, але та не наважилася взяти на себе такий емоційний тягар через фізичну слабкість.

У 1995 р. мама Нонна виконала свою останню кінороль – роль няні панночки (Вікторія Малекторович) у першому фільмі українського еротичного серіалу “Острів любові” режисера Олега Бійми.

Автор Яна Чепурнова