#історії-відомих

Незабаром ми всі станемо героями зимової казки. Дахи присипле сніжком, люди почнуть вибирати ялинки, новорічні прикраси. У лідерах пошукових запитів стоятимуть “як приготувати…”, “новорічний…”. А на вулицях, у музичних школах, у будинках і навіть по телевізору весь світ наспівуватиме мелодію з трьох нот: “сі-ля-сі-соль”. Мабуть усі вже здогадалися, про що йдеться. Ця мелодія – то наш, український, Щедрик, а людина, без котрої світ ніколи б не дізнався про нього – український композитор Микола Леонтович.

Як чудово усвідомлювати те, що атмосферу різдва створює пісня НАШОГО, українського композитора! Яким вражаючим є те, що про цю пісню знають усі! Авжеж, знають! Але одного дня на думку спало питання. А що ми знаємо про Миколу Леонтовича, окрім того, що він подарував нам обробку української колядки?… На думку спало лише декілька фраз, що скидаються на короткі відомості у перших рядках Вікіпедії: Микола Леонтович — український композитор, збирач музичного фольклору. Його різдвяна колядка «Щедрик» перекладена багатьма мовами і відома у англомовному світі як «Carol of theBells». Усе… на цьому закінчились мої спроби щось пригадати… Тоді мені стало цікаво, що про нього знають інші. Результат мене дуже засмутив. Кого б я не питала, нічого, окрім “нууу, це автор Щедрика” я не почула… Мене пройняв величезний сором і жаль. Чому ми так мало знаємо про великого українського композитора, який лишив у спадок набагато більше, ніж одну партитуру Щедрика?…

Тому мені хотілося б трохи ближче познайомити нас усіх із постаттю Миколи Леонтовича.

Насамперед, слід сказати, що Леонтович, окрім того, що був композитором, також був хоровим диригентом, піаністом, педагогом, збирачем музичного фольклору, громадським діячем.

Народився він 1 грудня 1877 року в селі Монастирок на Вінничині, в сім’ї сільського священника. Початкову музичну освіту Леонтович здобув у батька, який був музикантом (грав на скрипці, гітарі, віолончелі) та деякий час керував хором. Мати ж мала чудовий голос і ще з колиски прищеплювала синові любов до української пісні. У Шаргородському училищі опанував спів по нотах і міг вільно читати складні партії в церковних хорових творах.

Вже в 15 років Леонтович стає семінаристом Подільської духовної семінарії в Кам’янці-Подільському. Опановує теорію музики й хоровий спів, грає на різних інструментах, включно з духовими, обробляє народні мелодії, керуючись обробками М. Лисенка.

Після закінчення семінарії працює вчителем у сільських школах. І продовжує заглиблюватись у сферу музики. Навіть в обмежених умовах робить грандіозні речі: наприклад, у селі Чукові організовує самодіяльний симфонічний оркестр, який грає українські мелодії.

Ще з дитинства Миколу оточували українська пісня і віра у Бога. Два поняття, які потім перевернуть його життя з ніг на голову.

Під час революції 1905 року Леонтович організував хор робітників, який виступав на мітингах. Композитор видає збірки, створює самодіяльні хори, збирає український фольклор, створює обробки, а тим часом відповідь на все це від тогочасної влади не забарилася. Діяльністю композитора зацікавилися.

За часів Української Народної Республіки Леонтович переїжджає з Тульчина до Києва й утверджується як композитор та диригент. Тоді якраз із величезним успіхом відбулася прем’єра обробки “Щедрика” і влада УНР приймає рішення: відправити хор імені О. Кошиця за кордон для того, аби розповісти про Україну. І розповісти світові про Україну в тому числі крізь призму музики М. Леонтовича. Світ почує нас! Щоб світ дізнався про українців і про те, як ми потерпаємо від більшовицької навали! Разом із хором диригент Кошиць кликав поїхати й Леонтовича, але той відмовився. Він казав, що потрібен Україні тут. Він дуже сподівався, що більшовики не дістануться Києва…, але вони таки прийшли.

Далі його життєві віхи були такі: робота в музичному комітеті при Народному комісаріаті освіти, викладання в Музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка та в Народній консерваторії тощо.

Коли до Києва прийшли денікінці, які на дух не переносили українську інтелігенцію, тікає з Києва до Тульчина, де засновує першу в містечку музичну школу. І продовжує творити: в 1919—1920 роках створює народно-фантастичну оперу «На русалчин Великдень» за однойменною казкою Б. Грінченка.

Але діяльність композитора дуже обмежувалася радянською владою. Він був як кістка в горлі для тих, хто намагався знищити українське, а його батько-священник узагалі викликав масу питань в радянського режиму. Ми усі пам’ятаємо: релігії в СРСР НЕМАЄ! А національностей і поготів! Є лише: “Мой адрес не дом и не улица, мой адрес – Советский Союз!”. Саме такої музики хотіли від нього, але Микола Дмитрович ніколи не був таким, за що й поплатився власним життям.

Його смерть довгий час була таємницею, але не так давно було оприлюднено рапорт.

«РАПОРТ

В ночь на 23-е января агент уездчека Грищенко выстрелом из винтовки убил сына священника с. Марковки, Кубличской волости Николая Леонтовича 43-х лет, у которого Грищенко ночевал, и 26-го января Грищенко, скрывавшийся в м. Теплике, при преследовании его чинами милиции, выстрелом из винтовки ранил в живот милиционера Твердохлеба.

Начальник Уездной Советской Милиции….»

Тут підтверджено факт вбивства композитора радянською владою.

Підтвердженням вбивства стали й спогади його батька, які записали друзі Леонтовича, і які зовсім недавно виринули з архівів.

Композитора вбили, але хіба можна вбити українську душу? Вона щороку відлунює в усьому світі дивовижними звуками, створеними неймовірно талановитою людиною, яка виписала цим твором свій квиток у вічність.

Автор Олександра Кононець