#історії-відомих

9 грудня 1863 року народився Борис Дмитрович Грінченко – відомий український діяч, письменник, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик та публіцист. Але, окрім цього, він був ще й чудовим педагогом.

З 1881 року починається освітньо-педагогічна діяльність Б. Грінченка, яка тривала до 1893 року. Екстерном склавши екзамени в Харківському університеті на звання народного вчителя, його посилають на роботу у відстале село. Це школа у Введенському, яка запам’яталась йому назавжди.

Навчання рідною, українською, мовою — це один із провідних принципів освітньої системи Бориса Грінченка. Він вірив у те, що тільки милосердя, тактовність, щирість і доброта повинні панувати в серці педагога. Ці якості якраз були властиві і йому. Приїхавши на нове місце роботи в село Нижня Сироватка, що на Сумщині, педагог побачив заляканих і затурканих школярів, які нікого й нічого не поважають. Причина цього була зрозуміла: попередник Грінченка відзначався аморальністю, невихованістю, безкультур’ям. Усуваючи всі наслідки колишнього виховання, Борис Грінченко не карав учнів, не залишав без обіду, а ласкою та добрим словом очищав дитячі душі.

Звичайно, доброзичливість і щирість у стосунках з учнями підвищували авторитет Бориса Грінченка в очах дітей. А той педагог, який має любов і повагу дітей, досягає кращих результатів у навчанні й вихованні.

У 1883 році після літніх курсів вчителів у Змієві він одержав посаду у селі Олексіївці, Зміївського повіту. Там, у Змієві, він і познайомився зі своєю майбутньою дружиною, молодою вчителькою Марією Гладиліною.

У 1887 році вже молоде подружжя Грінченків приїздить до с. Олексіївка Слов’яносербського повіту Катеринославської губернії (нині Луганської області). Відома освітня діячка і письменниця Христина Данилівна Алчевська відкрила народну школу у маєтку свого чоловіка – Алчевського Олексія Кириловича. Христина Данилівна була незадоволена навчальним процесом і розшукувала справжніх ентузіастів освіти. У Харкові їй порадили запросити в школу Бориса Дмитровича. Завдяки старанням Алчевських тут був створений справжній райський освітній осередок.

У селі Олексіївці Борис Грінченко з дружиною повністю присвятили себе навчально-виховній роботі. Христина Данилівна була задоволена самовідданими вчителями, довіряла їм і могла на них покластися, виїжджаючи у справах до Харкова, Москви чи Петербурга. Борис Дмитрович був задоволений, що управителька школи не втручалася в навчально-трудовий процес. Вона ж була задоволена, що її школа є однією з кращих в окрузі. Шість років перебування на Луганщині стали дуже плідними для подружжя Грінченків. Але після виходу Емського указу українська мова у школі була заборонена. Христина Алчевська обрала: краще хоча б російською, але дати освіту більшій кількості дітей, ніж взагалі не викладати. А ось Борис Грінченко дотримувався іншої думки. Тож через різні погляди викладач був змушений покинути школу та переїхати на Чернігівщину.

У Чернігові у 1894 році Грінченко влаштувався на посаду ділознавця оціночної комісії. Саме ця посада вважається закінченням його педагогічної діяльності.

Від самого початку вчителювання Борис Грінченко виступав проти фізичних покарань учнів, за розвиток їхньої ініціативи та зближення з учителем. Навчання рідною мовою — один із провідних принципів освітньої системи Бориса Грінченка. Спираючись на досвід прогресивних педагогів, він розвиває їхні думки щодо діалектичної єдності мови й мислення, наголошував на тому, що мова – виразник національних ознак: психологічних, світоглядних, етнографічних.

Борис Дмитрович залишив нам у спадщину дуже повчальну педагогічну систему, яку нам ще довго вивчати й осмислювати.

Анастасія Фенюк