#історії-відомих

Ми всі диваки, а відомі люди диваки й поготів. Тож ловіть кілька історій про дивацтва відомого українського письменника й етнографа Івана Нечуя-Левицького.

Івана недаремно нарекли диваком, адже деякі його звички важко вкласти у мозок під заголовком стандарт. Вони дивують не те що сучасну людину, але викликали подив і в тих, хто жив із ним в один час.

У потрібний час, у потрібному місці. Чоловік знав свій розпорядок відмінно. Прокидався та лягав спати у визначену годину. Поїсти в гостях – зрадити своїм принципам, адже це могло нашкодити. Про чашку чаю чи кухоль пива з добрим другом не вдома і невчасно не могло бути й мови. Не турбувала його ця вічна одноманітність та суворий режим, навпаки, він почувався в безпеці. Його піші прогулянки Києвом завжди були однаковими: нагору до Володимирської гірки, потім до фунікулера й назад Хрещатиком додому, завжди під парасолькою. А навіщо вона йому була потрібна? Бачте, боявся вже застудитися.

Мова калинова. Його ставлення до правопису було гострим лезом. Казав: «Писати треба так, як люди говорять!» Гадаю, багато школярів та студенів радо погодились би на його «нововведення». Що це ще за апостроф такий, чому через нього витрачається так багато часу спочатку над обміркуванням – варто чи ні, а потім – над правописом. Простіше писати мяч, сімя, любовю. А чи не забагато честі для літери «й» наприкінці прикметників? Хіба ж люди вимовляють її? Та хто каже: «на червоній квітці»? Ні, усі кажуть: «на червоні квітці».

Любов зла. Якщо Нечуй-Левицький був таким категоричним до правопису, то що вже й казати про вибір майбутньої пари. За все життя він так і не знайшов тієї однієї – єдиної. «Не знайшов собі до смаку, – казав він. – Я, бачте, вдався собі естет і кмітливий. То зараз і прикмічу в панні щось неестетичне, і вже вона не моя». Напевне, подружнє життя з таким чоловіком було би як на голках, тож його самотність була цілком виправданою.

Ось такі дивацтвах були в автора «Кайдашевої сім’ї». Можливо, вони допомагали йому помічати дивацтва в інших людей, і створювати зрештою своїх незабутніх та яскравих персонажів.

Автор Галина Тибінь

Хочете підтримати нас?

Кожен ваш донат допоможе ще активніше розвивати наш некомерційний проєкт, який активно працює вже більше 3 років.

Справжні історії – просвітницький проєкт, який на волонтерських засадах розповідає цікаві історії про Україну, відомих українців, подорожі, традиції, звичаї, кухню, а також захопливі історії про мандрівки світом та відомих особистостей у світі.

У наших планах – створення також англомовної версії сайту, щоб світ більше дізнався про Україну та українців.

Наші рахунки:

Картка у грн.: 5363 5421 0596 6718

Підтримати проєкт

Want to support us?

Each of your donations will help our non-commercial project, which has been producing stories for you for already three years, to become even better.

True Stories is an educational project that, on a volunteer basis, tells interesting stories about Ukraine, famous Ukrainians and other inspiring people, travels, traditions, customs, and cuisine.

Our plans include the creation of an English-language version of the site so that the world can learn more about Ukraine and Ukrainians.

Support the project

Підтримати проєкт

1,00 $