Ми дивуємось і в шоці від тієї жорстокості ворога, з якою зіткнулися на своїй рідній землі. А ще надзвичайно здивовані мовчанці більшості росіян, яким краще спожити лапшу з телевізора, аніж подумати. Або пересидіти, «как би чєво нє вишло».

А нема чому дивуватись. Про це нас попереджали колись навіть деякі класики російської літератури.

Ось, візьмімо, наприклад, Івана Аксакова (1823 – 1886), відомого російського письменника, який, окрім всього, досліджував Україну.

Перебуваючи на Чернігівщині і спостерігаючи за російськими військовими, які брали участь у Кримській війні й зупинялись тут по дорозі, він писав таке:

“Наши ратники остаются совершенно бесчувственными к этой внимательности, напротив того, грубостью и цинизмом шуток оскорбляют малороссиянок, требуют еще от хозяйки, исхлопотавшейся над угощением, смеются над хохлами, как жадные волки на овец, бросаются на горилку, напиваются пьяны до безобразия, а к утру хозяйка с воплем увидит, что в награду за ее гостеприимство у ней богацько (много) гусей и кур поворовано и перерезано. – Так что на другой день, когда случается дневка, хозяйки или ничего не готовят, или запирают все вещи на замок”.

“С тех пор, как мы пришли в Малороссию, наш народ стал более пьянствовать и воровать, чем прежде. Кроме дешевой горилки и других причин, мне кажется, что тут участвует отчасти сознание своего превосходства в некотором отношении”.

Ось таке лізло й знову прилізло на нашу землю! І, що цікаво, нічим не змінилось за цей час!