24 лютого 2022 року всі українці прокинулися від жахливих вибухів, які лунали в усіх регіонах нашої країни; війна постукала у вікна багатьох громадян. Велика кількість людей вже в перший день «познайомилася» із жахіттям руського миру. Київська, Чернігівська, Сумська, Донецька, Луганська та Херсонська області були окуповані в перші дні війни й місцеві мешканці цих територій вже абсолютно чітко уявляли, на що здатні так звані «визволителі».  

Протягом чотирьох років я вивчаю італійську мову з учителькою (Тетяною Іванівною), яка все життя проживає у м. Херсон. Російськомовна жінка ніколи не відчувала себе некомфортно на теренах України, вона та вся її родина завжди спілкувалися російською мовою, та не зазнавали звинувачень з боку інших. Тетяна Іванівна ніколи не зверталася до рф за допомогою, як і інші мешканці Херсона та області, всі жили в мирі та злагоді. 

Ранок 24 лютого розпочався з того, що моя вчителька прокинулася від сильних вибухів, спершу вона не зрозуміла, що відбувається, але потім зайшов її чоловік і сказав: «Тетяно, розпочалося!». Звісно, відразу все стало зрозуміло, війна, в яку не вірив жоден українець, прийшла на наші землі. 

Протягом перших трьох днів місто та частина Херсонської області була заповнена російськими орками, які прагнули показати свою всемогутність. Тетяна Іванівна, як і всі мешканці Херсона, була сильно налякана, я намагалася постійно тримати з нею зв‘язок. Вчителька повідомляла мені, як могутньо захищається тероборона, а вже пізно ввечері надіслала фото Херсонської адміністрації, яка підсвічувалася жовто-блакитним кольором і написала: «Наш прапор. Слава Богу, ми переможемо!».

Жахливі історії, які розповідала Тетяна Іванівна, не вкладалися в мене в голові. Як люди, які відносять себе до homo sapiens, можуть творити подібні звірства?!

Одного дня моя вчителька разом із чоловіком пішли до магазину, вони завжди ходять дворами, бо з центральних вулиць мало хто повертався живим. Коли вони йшли близько до такої вулиці, почули багато пострілів, повертатися додому не було сенсу, й вони забігли до першого під’їзду, вікна якого виходили на центральну вулицю. З’ясувалося, що це були постріли по мирному населенню: орки грабували магазини, напивалися й розстрілювали людей заради забави. 

Ще одна історія, яка шокувала мене, була про дівчину, яка разом із усіма сусідами ховалася в підвалі свого будинку. Одного дня російські солдати потрапили до цього укриття, звісно, всі, хто там перебував, були сильно налякані, адже у підвалі не було жодного чоловіка. Один із росіян обійшов підвал і схопив цю дівчину, вивів її за собою і більше рідні не отримали від неї ніякої інформації. Тетяна Іванівна вважає, що її викрали, адже багато чоловіків та жінок зараз зникають: вони можуть вийти до магазину й не повернутися. Російські «визволителі» їх насильно вивозять до Криму, а далі їхня доля невідома.

Незважаючи на постійні вибухи за вікном, на численну російську техніку, яка постійно їздить повз її будинок, Тетяна Іванівна залишається сильною духом, незламною жінкою, яка не панікує та навіть заспокоює й підтримує інших. 

Сильний та мужній український народ не зламає жодна російська навала, навіть у такі важкі часи українці об’єдналися й підтримують один одного. І всі вірять, що скоро буде перемога й все буде Україна!

Автор: Вікторія Садкєєва