15 квітня – Міжнародний День культури.

Тема культури – останній рятівний місточок, вчепившись за який з усіх сил хоче вирулити рашизм в морі справедливого осуду цивілізації.

«А як же російська культура?» – організовано закидають російські пропагандисти риторичні запитання в голови європейців, які дружелюбно п’ють каву й жують круасани, або запивають пивом свої жирненькі сосиски.

Розрахунок на те, що задоволені життям європейці не згадають, що культура взагалі-то – не лише література, балет чи музика.

Але ж будь-яка культурна людина знає, що культура – це ще й освіта, й цінності, які панують в суспільстві, і світогляд людей, і мораль. Це набір правил в соціумі, набутих історично.

Яка ж насправді ця їхня культура, якщо спілка російських ректорів ухвалює звернення на підтримку війни в Україні з підписами 260 людей і по-лизоблюдськи закликає підтримати диктатора, який, на їхню думку, «ухвалив вистраждане, але необхідне рішення»?

Яка ж насправді ця культура, якщо 71% населення росії підтримує війну проти України і відчуває з цього приводу навіть гордість та радість?

Яка ж насправді ця культура, якщо руйнування, вбивства, зґвалтування та мародерства в сусідній державі сприймаються як норма?

Яка ж насправді ця культура, коли мовчать?

«Єдине, що потрібно для тріумфу зла – це щоб хороші люди нічого не робили», – казав ще у 18 столітті відомий мислитель Едмунд Берк.

У перекладі з латині слово «культура» означає – «обробіток», «обробляти».
Тобто вона – це все, що й зростає на ниві життя соціуму в матеріальному й духовному вимірі. Культура – це урожай.

І ті, хто говорить нині про російську культуру, мають розуміти, що на їхній ріллі дозрів свій урожай. Урожай з імпотентності й лизоблюдства інтелігенції, занепаду моралі людей, зомбування телевізором, вбивств, гвалтувань, брехні й мародерства.

Але коли з’їси продукти з цього урожаю, то можна й отруїтись. Чи хоче цього світ? Ні.

Культурою нині на росії прикриваються, ніби фіговим листком.
Але коли цей листок відхилити, то видно відповідь на оте ісконне розкольниковське: «тварь ли я дрожащая или право имею?». І видно Герасима, якому не соромно за втоплену Му-му.

Це все вона, культура, про яку так багато дискусій.

Автор Тетяна Пивовар