#Історії_відомих

Наприкінці квітня далекого 1979 року знайшли мертвим легендарного українського композитора Володимира Івасюка. Автор “Червоної рути” покинув цей світ, коли йому ледь виповнилось тридцять. Офіційною радянською версією стало самогубство, хоч насправді митця просто “прибрали” за наказом спецслужб. 

Небувалий культурний розквіт покоління шістдесятників подарував нам безліч геніальних витворів мистецтва, попри постійний тиск радянських силовиків та цензури. Крім звичної літератури та кіно, цей період став визначальним і для музики, породивши українську естраду. 

Життя та творчість Володимира Івасюка –  справжній феномен, який потребує вивчення та розголосу. Не тільки тому, що його творчість – це справжній діамант карпатської естетики, який не втратив актуальності по сьогодні, а й тому, що не можна забувати, як Україну вкотре намагались позбавити інтелектуальної еліти.

Особливо актуально це зараз, коли новий виток російсько-української війни ще яскравіше продемонстрував намір північного сусіда повністю знищити українську ідентичність, разом з мовою, культурою і людьми.  

Музикант народився в селищі Кіцмань Чернівецької області в типовій інтелігентній родині, створеній двома вчителями. Хлопчик із дитинства проявляв хист до витонченого мистецтва і вже у 5 років пішов до музичної школи, створеної зусиллями його батька Михайла. Майбутній композитор за життя змінив декілька музичних шкіл і не завжди робив це по своїй волі. Так Київську музичну десятирічку імені Миколи Лисенка він покинув через хворобу.

Завдяки такій багатосторонній музичній освіті Івасюк опанував скрипку, фортепіано, віолончель та гітару, вже не кажучи про майстерне володіння голосом мультиінструменталіста.

Звертаючись до творчого надбання Володимира Івасюка, варто зауважити, що він був скоріше композитором у класичному розумінні, ніж просто виконавцем. Він був майстерним організатором, що не боявся почути свої пісні з чужих вуст. 

Першим музичним твором композитора стало аранжування пісні «Колискова» на вірші батька у 1964 році. Тоді ж він збирає свій перший колектив – дівочий вокальний ансамбль «Буковинка», з яким отримує декілька нагород. 

Через два роки родина композитора переїжджає до Чернівців, де він вступає до Чернівецького державного медичного інституту, з якого його відрахували вже першого дня. Причиною стало те, що за пів року до того Івасюк з однокласниками випадково скинули бюст Леніна. Випускник був змушений піти на завод, де швидко почав заправляти місцевим хором. В кінці шістдесятих музикант бере участь у багатьох музичних колективах, як скрипач або автор пісень.

Важливим моментом у кар’єрі Івасюка став 1968 рік, коли він разом із ансамблем «Карпати» виконав пісню «Я піду в далекі гори» на українському телебаченні. В епоху тотальної цензури та трьох каналів у телевізорі, така заява про себе карпатських музикантів передбачила майбутній тренд на гуцульський колорит в сімдесятих. 

У 1970 році композитор створює дві свої найвідоміші пісні – «Червона рута» й «Водограй», які 13 вересня вперше виконав з Оленою Кузнецовою на Театральній площі міста Чернівці у прямому ефірі. Проте справді популярними ці пісні стали завдяки ансамблю «Смерічка» Дутковського та зовсім молодих вокалістів Яремчука і Зінкевича. З ними Івасюк працюватиме й далі. 

Більшість тодішніх популярних вокально-інструментальних ансамблів виконували народні пісні у прочитанні сучасних на той момент жанрів. Через це лірику не можна назвати найсильнішою складовою тодішньої естради. Ота первозданна поезія, звісно, зберігає унікальний досвід етносу, його образність, але через непрофесійність авторів-епігонів ці мистецькі набутки губляться і щонайменше не сприймаються без музичного супроводу. Інша справа Івасюк зі своєю витонченою образністю, що якнайкраще компонувала з музичним супроводом.

На початку сімдесятих композитор знайомиться з Софією Ротару, яка  відтепер стане його основною вокалісткою, і з чиїм голосом вийдуть усі його прижиттєві альбоми. Тоді ж він переїжджає до Львова, де отримує вищу медичну освіту та вступає до консерваторії. Івасюк дуже швидко перетворюється на феномен не тільки української, а й загальнорадянської естради. Його пісні перемагають в Москві й за кордоном, а їхні тексти проникають у побутову українську культуру.

За життя композитор видав тільки дві платівки зі своїми піснями – обидві у виконанні Софії Ротару. До неї як особистості можна ставитись по-різному, проте її виконавчий талант можна назвати дійсно вражаючим. Показовим тут стане перший альбом композитора – «Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару». У ньому можна прослідкувати унікальний синтез витончених східних гармоній з неповторною карпатською мелодикою та неординарним поєднанням інструментів, що створює академічне, але не перевантажене та драйвове звучання. 

Крім того, раджу звернути увагу на збірку “Володимир Івасюк співає свої пісні”. За назвою вже зрозуміло, наскільки це унікальний запис, адже тільки тут ми можемо почути авторське трактування знаних пісень. Звісно, Володимир Івасюк робить це не одноосібно. На зібраних записах звучить вокал Олени Кузнєцової, Софії Ротару й Олега Дороша – у супроводі  ВІА «Карпати», «Пульс» та оркестру. 

До збірки увійшли різні виступи за два роки, з 1975-го по 1977. Оскільки запис робився наживо, якість звуку трохи гірша, ніж у студії, проте емоційно сприймати пісні це не заважає. На жаль, голос Івасюка можна почути на дуже небагатьох записах, тому ті, що є, варто цінувати як скарби ще зовсім свіжої народної пам’яті. Не тільки через його неймовірний талант, а й через трагічну долю. 

24 квітня 1979 року Володимир Івасюк вийшов зі свого дому у Львові й зник. Того ж дня батьки митця звернулись до міліції, але пошуки велись неохоче й нічого не дали. Майже через місяць його зрештою знайшли повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна влада спробувала “зам’яти” справу, повідомивши, що композитор без особливих причин раптом вирішив накласти на себе руки. Сумніви щодо цієї версії з’явилися ще тоді через загадкові обставини смерті. Просто кажучи, митця повісили вже вбитим.

У часи незалежності цю справу спробували поновити у 2009 році, яку через кілька років знову закрили нібито через відсутність складу злочину. Новий шанс на справедливість з’явився вже після революції гідності, коли справу знову підняли. Вона тягнеться і досі, попри те, що 2019 року Київський науково-дослідний інститут судових експертиз дійшов висновку, що композитор-виконавець Володимир Івасюк фізично ніяк не зміг би вчинити самогубство. 

«Ми, українці, з колиски стаємо націоналістами, якщо матері співають нам українські колискові. Тому нас перевиховують у концтаборах», — Володимир Івасюк. 

Автор Олександр Присяжнюк