Усі пам’ятають показові виступи в Лужниках в середині березня, після яких ще тижнями не припинялося обговорення вартості пуховика й нісенітниць від головної рашистської «русской души». Просимо до вашої уваги ще одну показову історію про збір російських підопічних на полях іншим імператором росії. Вона дуже гарно показує, що таке насправді так звана «велич государя».

Коли Ніколай ІІ став царем, то він не одразу вирішив коронуватися. Два роки він готував велику коронацію для того, щоб зробити двотижневе святкування, гідне його величності. Такі святкування налічували як бали й бенкети, так і ОДНУ подію для простих смертних.

Для простого люду приготували каруселі й примітивні видовища, а також чотири тисячі подарунків, які подібні до нинішніх продовольчих пакетів від орків на півдні України. Тобто це була якась ковбаса й цукерки й, на жаль, без червоної ікри. Роздача «милості від царя» мала відбутися на Ходинському полі, яке, звісно, не намагалися підготувати до гулянь. Там поставили декілька наметиків, але нікого не турбувало те, що місцевість очевидно не вмістить великої навали людей, а також, що довкола нього багато ям, колодязів і всяких ровів.

Плітки про те, які будуть дарунки від царя, ширилися й перебільшувалися, тож люди вирішили прийти заздалегідь. За ніч до початку святкування на Ходинському полі, за різними підрахунками істориків, було пів мільйона населення. Люди почали гинути від задушення, а мерці так і стояли в натовпі. Люди кричали про допомогу, намагалися вирватися звідти, від цього утворювалася додаткова тиснява і ставало все гірше й гірше. 18 травня у день святкування вже почали їздити москвою возики з трупами, але люди все одно прямували на те поле. 

Як вчинив цар? — спитаєте ви. Продовжив екзекуції, тобто наполіг все-таки роздати подарунки. І тут почалося ЩОСЬ. Люди почали зіштовхувати одне одного в урвища  та колодязі, кричати, а оскільки поліцейських було вкрай мало, то ніхто не міг нічого зробити. Тоді 17-18 травня загинуло від півтори до шести тисяч людей, залежно від різних джерел. Стільки ж приблизно покалічено. 

Водночас цар, звичайно, не переховувався в бункері, а танцював на балу у французького посла. У наступні дні, коли тривали похорони загиблих, Ніколай ІІ зі своєю дружиною відвідав одну з лікарень, де були постраждалі та навіть пообіцяв компенсації для родин небіжчиків. 

Все це отримало назву «Ходинська трагедія». А найіронічніше, що саме цей цар — Ніколай ІІ — вважається московським патріархатом, святим. Цікаво, за які такі благочинні вчинки можна отримати такий титул? І чи можуть диктатори та горлорізи інших країн похизуватися своєю святістю?

Автор Дарина Кучережко