Новий відлік часу. Життя в іншій реальності…

І між повітряними тривогами – довгоочікуваний світ музики і танцю!

Національна опера нещодавно відновила свій сезон. Але зараз він – «воєнно-театральний».

Головна сцена країни відчиняє двері лише у вікенди. Кількість квитків обмежена. Вистави починаються в денний час і проходять із суворим дотриманням безпекових вимог. У разі сигналів сирени гостей запрошують в укриття.

Але, попри тимчасові незручності, сама атмосфера, привітність, піднесеність та палкі емоції глядачів дарують незабутні миті, відволікаючи від важких випробувань останніх місяців.

Перша зустріч артистів і поціновувачів балету.

Навіть сама не уявляла, як я скучила за ошатним фойє з дзеркалами, мармуровими сходами, світлом рампи та пишними пачками танцівниць. За тією особливою аурою театрального палацу, яка залишає свій неповторний післясмак.

Надихала і сама програма Гала-концерту – витонченістю номерів із скарбнички коштовностей світової класики, ліричним наповненням хореографічних мініатюр та репертуаром, який занадто рідко прикрашає афішу театру.

Над обрієм – світанок. Примарний ліс. І хоровод легкокрилих білосніжних видінь…

Перед нами – чарівна картина в стилі старовинних гравюр.

«Шопеніана». Балет, який зачаровує, гіпнотизує і поглинає з перших хвилин.

Як у дивовижному сні на сцені оживає світ мрій юнака-поета, навколо якого кружляють міфічні сильфіди.

Анастасія Шевченко, Ірина Борисова і Катерина Курченко, наче повітряні хмарки, ледве торкаючись підмостку, створювали хвилюючий образ недосяжної музи молодого поета, закоханого в красу.

І відлуння епохи романтизму просто огортало залу, спонукаючи глядачів затамувати подих!

Ліричний сюжет віршу Готьє про сон дівчини після першого в її житті балу, перекладений мовою пластики на балет «Видіння троянди», був визнаний хореографічним шедевром на початку XX століття відразу після прем’єри.

Романтичний, чарівний і захоплюючий дует Катерини Алаєвої і Олександра Скулкіна створював на сцені справжню ілюзію вислизаючих видінь.

Привид квітки, ніжний аромат троянди, поетична мрія, неповторність миті квітучої краси… Тут все кружляло в повітряній стихії танцю!

У яскравому промені софітів спиною до публіки починає свій пластичний монолог Анастасія Шевченко.

Висока, струнка, граціозна балерина зі своєю індивідуальністю і особистим почерком у партії «Лебедя, що помирає» знаменитої мініатюри Сен-Санса вражає не тільки досконалістю ліній, плавними жестами, дивовижними рухами, які нагадують помахи лебединих крил, а й артистизмом. Мить прощання, коли птах, який помирає, схиляє голову на безпомічно простягнуті руки, – надто сильні відчуття!

Аншлаг, овації та вигуки «Браво!».

Кожен номер сприймався як справжній витвір мистецтва. Кожна варіація, рух, поза, кожен помах диригентської палички викликали у рази більше емоцій, ніж раніше.

Щира вдячність солістам, артистам, оркестру і всьому творчому колективу за те, що життя в театрі триває.

З Україної в серці!

Автор Валентина Самсонова