23 червня 1868 року американський винахідник Кристофер Шоулз запатентував першу в світі друкарську машинку. І на клавіатурі його винаходу почала друкуватись нова епоха людства.

Нинішня молодь може бачити зараз друкарські машинки хіба що в музеях. Їхню функцію давно стали виконувати персональні комп’ютери, оснащені принтерами. Хоча все частіше наш смартфон замінює й ПК. Друкарські ж машинки стали відгоміном минулих століть.

Але з чого все починалось і яким був цей звивистий шлях?

З появою письма увіковічнити події історичних епох можна було тільки руками, каліграфічно виписуючи кожну літеру. З винаходом друкарської машинки людина доручила цю операцію механізму, тепер досить було вдарити по потрібній клавіші, щоб з’явився текст.  Принцип роботи друкарської машинки, який, можливо, здивує зараз молодь, полягав у нанесенні символів на папір за допомогою спеціальних важелів, що закінчуються майданчиками з металевими або пластиковими літерами. При натисканні відповідної клавіші важіль вдаряє по просоченій чорнилом стрічці, залишаючи, таким чином, відбиток літери на вставленому аркуші паперу. 

Розробка механізму друкарської машинки не була результатом зусиль однієї-єдиної людини. Безліч людей в різних куточках світу, спільно або незалежно один від одного, приходили до ідеї швидкого друку текстів. Перші історичні свідчення про спробу створення технічних засобів для механізації процесу письма відносять до 1714 року, коли спеціальним королівським розпорядженням машиністу Лондонської водопровідної станції Генрі Міллсу дали право на «виготовлення машини або штучного методу для послідовного друкування окремих букв, як при рукописному листі». Міллс генерував ідею створення пристрою з послідовним рухом літер, на основі якого в майбутньому були розроблені друкарські машинки. Запатентовані теоретичні задуми Генрі, як і багато інших винахідників, не зміг втілити на практиці.

Майже через сто років потому до ідеї створення апарату виконання швидкого друку повернувся італієць Пеллегріно Турре,  відомий як винахідник копіювального паперу, і створив у 1808 році власну друкарську машину для своєї сліпої подруги – графині Кароліни Фантоні де Фівіззоно. Проте ні схем, ні подробиць про винахід сьогодні нема, але збереглися тексти, надруковані цим механізмом. У 1830 г. данський пастор Моллінг Хастер винайшов свій варіант машини, яку було подаровано філософу Фрідріху Ніцше на Різдво. Інші пристрої для друку, які намагалися створити винахідники різних країн у першій половині XIX ст.,  були незручні, громіздкі, тихохідні.

І ось 1867 року в США у м. Мілуокі друкарі Кристофер Шоулз, К. Глідден, С. Суле сконструювали друкарську машину з рухомими літерними важелями і пересувною кареткою при друкуванні. Машина у формі ящика друкувала лише великими буквами, молоточки з літерами били по валику знизу, тому друкар не міг бачити текст, який друкує.

Перша, комерційно успішна друкарська машина була запатентована Кристофером Шоулзом з Вісконсіна 1868 року і її за декілька років почали серійно випускати. Машинку продали фірмі Ремінгтон і 1 березня 1873 р. Було укладено контракти на виготовлення перших 1000 машин «Ремінгтон № 1». Цей день деякі вважають Днем друкарської машинки.

Характер Шоулза був подібний до характеру сучасного хакера. Перебуваючи на державній посаді начальника митниці порту Мілуокі, він залишив свою газетну діяльність, але часто згадував довгі години, проведені за написанням і переписуванням статей, коли єдиним його знаряддям праці було гусяче перо або ручка зі сталевим наконечником. Він почав шукати більш зручний спосіб механічно виконувати цю роботу й багато часу витрачав на технічне винахідництво. Разом із  компаньйоном Карлосом Глідденом Кристофер Шоулз придумав пристрій для послідовної нумерації книжкових сторінок, від якого й веде свій початок друкарська машинка.

Також у 1868 р. американець Франц Вагнер створив не менш відому машинку «Ундервуд» (за прізвищем Джона Ундервуда, якому Вагнер продав права на пристрій).

Друкарська машинка  не відразу мала успіх, як це іноді буває з технічними винаходами, але декому з перших покупців вона дуже навіть прийшлася до душі. Серед них – і колишній друкарський складач Семюел Клеменс, відомий нам як Марк Твен. Він першим із авторів надав видавцям свій машинописний рукопис. Твен настільки був захоплений цим винаходом, що пізніше вклав 300 тис. доларів у складальну машину, яка не виправдала очікування своєю непрактичністю, і письменник збанкрутів.

Після випуску перших друкарських машин винахідники продовжили працювати над усуненням недоліків, наприклад, створенням видимого при друкуванні рядка. Цю проблему вдалося усунути американцю К.Вагнеру, але, не маючи коштів на організацію виробництва, він був змушений продати свій винахід фабрикантові Д. Ундервуд, який випустив у продаж  1898 року друкарську машину «Ундервуд», розроблену Вагнером. Машина Вагнера отримала загальне визнання і стала «примою» в розвитку та виробництві друкарських машин.

У ХХ столітті друкарські машини вдосконалюються. У 1922 р. з’являються навіть електричні друкарські машини.

Випускалися й спеціалізовані друкарські машини, наприклад, багатошрифтові, обчислювальні, лічильно-табличні, лічильно-текстові, бухгалтерські для конструкторських робіт, за допомогою яких наносили написи на кресленнях. Голландські вчені спільно з японською фірмою розробили, наприклад, мініатюрну електронну друкарську машину. Її можна покласти в кишеню або закріпити на руці для друкування. Швидкість роботи цієї машинки сягала 150 ударів на хвилину.

Останній завод, який випускав друкарські машин, припинив свою діяльність в Індії у квітні 2011 року. Епоха головного робочого інструменту, який першим «читав і бачив» невмирущі твори  філософів, письменників, журналістів, офіційно завершилась. Почалася інша епоха.

Що ж, можливо, з часом наші смартфони також стануть цікавими музейними експонатами.

Автор Єлизавета Зайченко