31 липня – День торгівлі. Найвідомішими торговцями в українській історії були чумаки. Вони лишили свій слід навіть на небі – щоразу в зоряну ніч на нас дивиться славне і яскраве минуле у вигляді чумацького шляху.

І хоч чумацьку діяльність зазвичай асоціюють із XV століттям, а розквіт – із XVIII — поч. XIX століття, насправді чумаки (а їх ще називали – купці) були добре відомі ще за часів Київської Русі.

Наприклад, далекого 1170 року князь київський Мстислав Ізяславич звертався до мандрівних купців і вояків із закликом боронитись: «вже в нас і Грецьку путь відбирають, і Соляну, і Залозну». (Як тут не провести паралелі зі скаженим рашистським ординським загарбником!). Є також багато згадок в іноземних джерелах про те, як українці в давнину возили на продаж куниць, лисиць, соболів та інші хутра на критих возах, запряжених волами.

У пізніші часи часто чумаками були й козаки. Чим торгували чумаки? Сіллю й рибою, які транспортували на возах з Дону, Криму та берегів Чорного й Азовського морів. А туди натомість везли хліб, кустарні вироби, дерево, дьоготь, тютюн, горілку, шкіру, мед, віск.

У XVIII столітті, наприклад, чумаки мали цілковиту монополію на торгівлю сіллю, і постачали її на величезну територію: від Північного Кавказу до Польщі й Молдови.

Чумацьке життя було нелегким і сповненим небезпек. У мандрівці могло статися що завгодно, і ставалося. Тож недаремно великим пластом в українській культурі є чумацькі пісні. «Ой хвортуно, ти, небого, Послужи мені немного,—  служила ж у хазяйстві, та й служила у бурлацтві, ще й послужи у чумацтві», – їдучи степами, співали й надіялись на милостиву долю чумаки.

Але не чумакувати вони не могли. Чумацтво – це такий особливий стан душі, подібний до того, який мають мандрівники. Ось як співається в одній із чумацьких пісень:

«Весна красна наступає,

Із стріх вода капле.

Молодому чумакові  

Шлях-дорога пахне».

Щоб вберегтися від ворогів та грабіжників, чумаки зазвичай гуртувалися в колективи та мали при собі зброю. Також вони часто послуговувались охоронним супроводом козаків.

Загалом в Україні було розташовано багато чумацьких шляхів: одні з них поєднували Лівобережжя та Слобожанщину з Запоріжжям і Кримом, Доном й Азовським морем, а інші прямували з Правобережжя і Лівобережжя до Галичини й Молдови тощо.

У другій половині XVIII століття виникали навіть великі чумацькі підприємства, де люди могли влаштуватися візниками, розбагатіти, а потім найняти собі інших візників. З чумаків вийшли такі відомі багаті українські родини, як Терещенки, Харитоненки, інші. Ще навіть у 1880-х pоках в Україні нараховували 200 000 чумаків.

Українських чумаків багато зображував на своїх картинах відомий український художник вірменського походження Іван Айвазовський. У нього так багато картин на цю тему, що його стиль мариніста цілком можна доповнити й іншим – «чумакіста». Великий творчий доробок цього талановитого художника відтворює нам життя чумаків в усіх його барвах.

Щодо походження слова «чумак» немає досі однозначності. Зазвичай в ньому вбачають вихідця з тюркських мов, зокрема, турецького слова čоmаk «булава, довга палиця».

Занепад чумацтва стався із будівництвом залізниць у XIX столітті, коли відпала транспортна складова, а чумацтво, як відомо, було симбіозом торгівлі та транспорту.

Проте в душі багато хто з нас і досі почувається чумаком. Ми прагнемо пригод і не боїмося ризиків. Тож нехай наші комерційні справи підсвічують на вдачу зорі з далекого чумацького шляху. І нехай допоможуть нам здолати рашистського ворога, який напав на землю славетних чумаків!

Автор Тетяна Пивовар