Останні сонячні літні дні продуктивні не лише для людей, а й бджіл. Вони використовують їх для своїх медоносних операцій, адже попереду – зимівля.

А облаштуванням життя бджіл, в тому числі й під час зимівлі, в Україні споконвіку займалось ремесло з цікавою старовинною назвою – бортництво. Бере назву з того моменту, коли бджіл ще розводили в бортях – видовбаних у колодах найпростіших вуликах, які наші предки – ласуни солоденьким – вивішували на деревах.

Показали колись людям цей шлях ще дикі бджоли, які використовували для своїх гнізд дупла старих чи сухих дерев. У природі все розумне й збалансоване: бджоли завжди любили гніздитись у соснових деревах, які, оперуючи своєю природною смолою, ще й додатково утеплювали ці бджолині хатинки.

В Україні завжди було популярне це ремесло. Згідно з даними археологів, бортництво з’явилось 10 000 років до нашої ери, коли відійшли льодовики, стали розростатись ліси, а в них, відповідно, й роїтися бджоли.

За часів Київської Русі бортництво було неймовірно популярне й прибуткове. У кого був мед – у того були й можливості. Медом та воском українці особливо активно торгували в 9 – 12 століттях, і це був наш головний експортний товар до Європи.

І взагалі бортники були окремим прошарком людей дуже кмітливих та витривалих. Бо саме такі й могли дати собі раду під роями розлючених і невблаганних комах. Бортникам приписували навіть магічні властивості: мовляв, лише такі люди були здатні приборкати бджіл.

Дуже популярним було бортництво на українському Поліссі: Чернігівщині (особливо північній її частині), Волині, Рівненщині. Це ремесло сьогодні знову постає з небуття. Його напередодні війни включали до концепцій розвитку туризму, екологічних стежок тощо.

А ще історія бортництва – про те, що людство як пішло від природи, так до неї й повертається.