12 вересня 1875 року народився уславлений український диригент та композитор Олександр Кошиць.
Особлива насолода споглядати за Києвом крізь призму спогадів українського диригента, композитора, етномузиколога, постать якого зараз відома завдяки роботі в Українській республіканській капелі та популяризації Щедрика. Важливо завважити, що йтиметься не про буремні роки Української революції, а про те, з чого все починалося. Молодість у Києві, навчання в семінарії, прогулянки з панночками Олександрівською вулицею, спів Лисенкових пісень та гру вечорами на Воздвиженці…
Київ Кошиця розпочинається з 1890 року зі вступу до Київської духовної семінарії. «…Закінчилась доба дитячого життя. Далі ставало щось нове, серйозне — життя серед дорослих, серед нових обставин, у новому місті, а головне у Києві», — писав автор. Тому його знайомство з містом розпочинається у Верхньому місті, а потім спускається через Воздвиженку вниз, на Поділ, де знаходилися Київська духовна семінарія й Академія.
Приміром сама Воздвиженка заслуговує окремої уваги. У кінці ХІХ — на початку XX ст. її вигляд суттєво відрізнявся від сучасного. Більшість вулиць були забудовані одно- чи двоповерховими будинками, а схили були порослі густими садами. Саме з цією місцевістю пов’язане поетичне вечірнє музикування. Сюди Кошиць з друзями-семінаристами мали звичку ходити грати для задоволення або й на запросини когось зі знайомих (крім того, що вони обожнювали музику, семінарія давала ще й доволі високий рівень музичної освіти, зокрема семінаристи вчилися грати на інструментах).
Наступна локація — одна з найбільш культових не лише для спогадів Кошиця, а й для Києва та його типажів загалом. Це Андріївський узвіз, 22-А. Тут, згідно «Спогадів», колись мешкала легендарна Проня Прокоповна. Принаймні, так стверджував домовласник, Іван Йосипович Шатров. Пригадуєте повість «За двома зайцями» Старицького, або ж «На Кожум’яках» Івана Нечуя-Левицького? На цьому будинку в грудні 2021 року відкрили меморіальну дошку Олександру Кошицю. Ще одну розмістили на Андріївському узвозі №13, у будинку Листовничого, де нині розташований літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова й довкола якого зараз точаться дискусії.
Ще одне місце, про яке варто згадати, доволі романтичне. Це вулиця Сагайдачного (тоді — Олександрівська), де семінаристи мали звичку ходити «дивитися на панночок і реготати». Бо тією ж вулицею ходили на прогулянку пансіони гімназисток подільської гімназії Новицької. Звичайно, якщо йде на прогулянку такий пансіон, то волочиться за ним зграя семінаристів або гімназистів. Це доволі цікаві спостереження з точки зору спілкування тогочасної молоді. Невдовзі, як згадується в мемуарах, між Олександром Кошицем і Мартою розпочалося «листування» через друга, який мав легальний доступ до пансіону: передавали книги з зашифрованими посланнями. Пізніше навіть домовилися про зустріч, під час якої, щоправда, майже не говорили.
Завершити таку текстову прогулянку можна, приміром, на Контрактовій площі, неподалік від Київської духовної семінарії та Академії. Київська духовна семінарія, як згадує Кошиць, була тоді цілковито просякнута українським духом. Дослідник Ігор Гирич називає її «головним осередком українського руху в Києві на початку 1890-х». Окремої уваги заслуговують мемуарні спогади музично-співочого життя: «А взагалі семінарія у відношенні українського співу стала для мене цілковитим одкровенням, новий світ! Перерва між лекціями перетворювала кожен клас на хор. Пісня бушувала, неслась то з одних, то з других дверей, так що помішникам інспектора немало роботи бігати й встановляти тишу!». Таке ставлення серед семінаристів до української пісні й музики є яскравим маркером національної ідентичності. Значення мистецтва у процесах національного відродження, пошуках власного коріння, ідентичності було і залишається надзвичайно важливим.
До такого літературного маршруту не увійшла велика частина локацій, які згадує славнозвісний диригент. Але погодьтеся, мандрівка видалася вкрай насиченою!
Автор Дарина Кучережко
Хочете підтримати нас?
Кожен ваш донат допоможе ще активніше розвивати наш некомерційний проєкт, який активно працює вже більше 3 років.
Справжні історії – просвітницький проєкт, який на волонтерських засадах розповідає цікаві історії про Україну, відомих українців, подорожі, традиції, звичаї, кухню, а також захопливі історії про мандрівки світом та відомих особистостей у світі.
У наших планах – створення також англомовної версії сайту, щоб світ більше дізнався про Україну та українців.
Наші рахунки:
Картка у грн.: 5363 5421 0596 6718
Підтримати проєкт
Want to support us?
Each of your donations will help our non-commercial project, which has been producing stories for you for already three years, to become even better.
True Stories is an educational project that, on a volunteer basis, tells interesting stories about Ukraine, famous Ukrainians and other inspiring people, travels, traditions, customs, and cuisine.
Our plans include the creation of an English-language version of the site so that the world can learn more about Ukraine and Ukrainians.
Support the project
Підтримати проєкт
1,00 $
spravjniistoriyi.com.ua 