Осінь традиційно асоціюється з айстрами. Свіжі, розкішні, вони схожі на заохочувальний подарунок осені, яка хоче приємно адаптувати людей до холодів, що насуваються.

А ще айстри відлунюють нам чудовим українським народним романсом «В саду осіннім айстри білі». Який – про кохання, яке згасає, але відлунює невимовною тугою.

«В саду осіннім айстри білі

Схилили голови в журбі…

В моєму серці гаснуть сили:

Чужою стала я тобі…»

Романс було створено ще в 19 столітті. Він був дуже популярний у першій половині 20 століття і навіть увійшов у 1961 році до збірника «Українські народні романси», який упорядкував відомий український фольклорист, музикознавець та композитор Леопольд Ященко.

А далі на романс «В саду осіннім айстри білі» чекала майже детективна історія. 

Його поцупили. І не важко здогадатися, хто. Музику з нього «запозичив» російський композитор Борис Терентьєв. І зробив на основі цієї музики російський шлягер в стилі а-ля шансон «Ой кто-то с горочки спустился». Загалом він був знаменитим співцем радянської дійсності та створював багато пропагандистських радянських пісень.

До речі, з українськими піснями не вперше так. Їх так само «запозичили» до таких російських відомих пісень, як «Ой, мороз, мороз», «Поручик Голіцин», інших.  

Але романс «В саду осіннім айстри білі» повертається до українського слухача. Його, наприклад, талановито виконує український гурт MniShek:

Послухайте цей романс. Він так талановито відлунює розчаруванням першого кохання, наче осінній вітер рвучко зриває пелюстки пухнастих білих айстр.

А ще його історія про те, що як би ворогові не хотілося цупити наші пісні, нашу культуру й нашу землю – нічого в нього не вийде. Бо свіжий запах український айстр завжди допомагатиме долати його ниций і затхлий крадійський дух.