30 жовтня – День автомобіліста.

Довгі роки людина мріяла про килими-літаки та чоботи-скороходи. Ці мрії втілювалися у казках. Але в реальному житті необхідно було працювати, аби власні фантазії стали дійсністю. На подолання відстаней між містами витрачалися довгі місяці, а будівництво тривало роками, оскільки власних фізичних сил людини та сил тварин було замало для такої важкої праці.

Але ось людина навчилася створювати машини, які здатні багато працювати, виконувати важку роботу і цілком підкорятися волі й бажанням homo sapiens. Замість довгих мандрівок пішки люди починають використовуватися візки й екіпажі.

Звісно, подорожуючи, люди прагнули комфорту. Спочатку прості візочки згодом почали перетворюватися на справжнє механічне диво – дедалі досконаліше. Прагнення людей збільшити швидкість прискорило і зміну подій в історії розвитку транспорту.

В 1490 Леонардо да Вінчі сконструював візок з ручним управлінням. У ХVIII-XIX століттях як рушійну силу для екіпажів стали використовувати силу пари. Французьким винахідником Ніколо – Жозефом Кюньо в 1769 році був виготовлений «паровий віз», який рухався зі швидкістю 3,6 км/год.

У 1789 році Олівер Еванс продемонстрував свою першу успішну самохідну машину, яка була не тільки першим автомобілем у США, але також і першою машиною-амфібією (оскільки була здатна подорожувати на колесах по землі й за допомогою лопатей на воді).

Але саме 1885-1886 роки вважають роком створення автомобіля – винаходу німецьких інженерів Карла Бенца і Готліба Даймлера. Перший автомобіль з бензиновим двигуном був виготовлений Бенцом і мав 3 колеса, важив 230 кг і міг розвивати швидкість до 16 км/год.

Наступним джерелом руху екіпажів стала електроенергія. Перший електричний екіпаж був побудований 1837 року англійцем Робертом Девідсоном. Такий екіпаж рухався зі швидкістю 3 км/год шляхом енергії від батарей, встановлених на машині.

Також на початку 20-го століття, з’явилися агрегати, що працювали на електриці. Відомо, що в 1900 році Фердинанд Порше відтворив електромобіль, у якого було цілих 4 колеса, а в них розташовувалися електродвигуни, вони-то й приводили їх у рух. Уже в 1910-х роках, в Нью-Йорку, в таксі працювало до 70 тисяч електромобілів.

Але швидкий розвиток двигуна внутрішнього згорання та введення нових технологій, а також розвиток нафтопереробної промисловості повністю витіснили електромобілі.

Дивно, але з машиною ми ніби отримали владу над нашим часом: унікальну можливість пришвидшувати чи уповільнювати його в залежності від власних бажань.

Проте ставши вірним і надійним помічником, автомобіль одночасно завдав непомірної шкоди навколишньому середовищу та здоров’ю людини. Поглинаючи настільки необхідний для життя кисень, він інтенсивно “збагачує” повітря токсичними компонентами, які завдають шкоди всьому живому.

Плата за комфорт та швидкість виявилася неспівмірно високою. Наразі люди активно шукають нові шляхи задоволення своїх потреб у зручному пересуванні. Задача ця непроста, адже усі екологічні види транспорту (велосипед, метро тощо) забирають ті жадані хвилини, за які ми так боролися протягом усієї історії.

І іноді, думаючи про усю гонитву за часом, я думаю: а можливо є сенс сповільнитись? Можливо, сидячи в автомобільному салоні з тонованими вікнами, ми втрачаємо щось важливе? Якусь частинку нашого життя, неповторну, яскраву, справжню…..

А як думаєте ви?

Автор Анастасія Кістанова