English version is below

Цими холодними днями далекого листопада 1723 року в Санкт-Петербурзі заарештували Павла Полуботка, успішного й знаного чернігівського полковника, наказного гетьмана Лівобережної України. За наказом Петра І його кинули до Петропавлівської фортеці, де він наступного року й помер. А менше ніж за місяць після нього помер і сам Петро І, якому Павло Полуботок нібито напророкував смерть за його безчинства щодо України.

Павло Полуботок – потужна історична персона, ім’я якої оповите загадками й легендами. Український гетьман надзвичайно популярний в народі вже понад три століття завдяки легенді про його величезні скарби. Що він їх нібито вивіз за кордон, аби вони в майбутньому прислужились Україні.

Але ж чи й справді диму без вогню не буває? Чи були в реальності ті скарби та чому так довго і вперто про них говорять?

Походив гетьман Павло Полуботок з Чернігівщини (до речі, дуже багато знакових людей для України походять саме з цього краю), із заможної козацько-старшинської родини. Отримав якісну домашню освіту, а згодом навчався в Києво-Могилянській Академії. Зелене світло його подальшому кар’єрному зростанню дав вдалий шлюб із племінницею гетьмана Івана Самойловича.

Авторитет плюс підприємницька жилка – і статки Павла Полуботка зростали як на дріжджах. Він скуповує землі на Чернігівщині й Переяславщині та організовує різні промисли: виробництво скла, поташні буди (виготовлявся поташ з деревної золи для виробництва селітри, скла, мила, сукна, фарб) тощо. Незабаром Полуботок перетворюється на найзаможнішу людину краю. До речі, ще й дуже освічену: мав величезну бібліотеку, і навіть сам писав історичні нотатки про події 15 – 18 століття.

Призначивши його наказним гетьманом після смерті гетьмана Івана Скоропадського, Петро І, остерігаючись «ефекту Мазепи», відразу ж обмежив повноваження Полуботка Малоросійською колегією. 

Але вольовий та самодостатній Павло Полуботок був невдоволений цим фактом і продовжував грати свою гру, обстоюючи збереження української автономії. Тож минув усього рік після його обрання, як його, непокірного, кинули до в’язниці, в якій українському гетьманові судилося зустріти свою смерть.

А напередодні підступний цар підішле до нього, змученого тортурами, священника, аби той вивідав, де ж саме сховав скарби непокірний український гетьман. Та він нічого йому не скаже про скарби. Натомість виголосить промову перед самодержцем, про яку говоритимуть століття потому не менше, ніж про його скарби: «Знаю, що мене, за московським звичаєм, чекають кайдани…а мені все одно: я промовляю від імені своєї Вітчизни й добровільно віддаю перевагу лютій смерті перед жахливим видовищем доконечного розорення мого рідного краю».

Павло Полуботок помирає, а натомість народжується легенда про його багатства, якій судилося жити століття. 

Йшлося про величезну кількість золота, запакованого в бочки, яке гетьман нібито віддав на зберігання одному з англійських банків під відсотки. І доєднав до них свій заповіт, в якому розпорядився 80% скарбів віддати Україні, а 20% – його спадкоємцям.

На початку минулого століття ця історія ожила й навіть була предметом офіційних перемовин. Безрезультатних, звісно.

Згідно з інформацією, розміщеною у  Вікіпедії, нібито в 1922 році до посольства УРСР у Відні звертався один із нащадків уславленого гетьмана – Остап Полуботок з Бразилії. «Він показав послу Юрію Коцюбинському фотокопію документа про вклад Полуботка, оригінал якого він начебто зберігав у надійному місці та запропонував угоду: він передає право на отримання грошей уряду УРСР, а за оригінал отримає один відсоток накопиченої суми».

Далі тема скарбів Полуботка час від часу виникає, і, збуривши громадську думку, зникає, щоб одного раз знову з’явитись. Про неї багато писала українська й іноземна преса, то кепкуючи з неї, то поширюючи чутки. 

Схоже, цій історії ще жити й жити, як і загалом одвічній українській мрії про скарби, сховані десь, і які одного разу можна віднайти. А раптом?

Автор Тетяна Терещенко

Але поки скарбів не віднайдено,то наш проєкт буде вдячний вам за маленький скарбик – горнятко запашної кави, яку можна придбати за посиланням:

https://ko-fi.com/truestories

Article in English:

In those cold days of distant November 1723, in Saint Petersburg, Pavlo Polubotok — a successful and well-known colonel of Chernihiv and acting Hetman of Left-Bank Ukraine — was arrested. By order of Peter I, he was thrown into the Peter and Paul Fortress, where he died the following year. Less than a month later, Peter I himself died — the very tsar to whom Pavlo Polubotok had allegedly prophesied death for his lawless acts against Ukraine.

Pavlo Polubotok is a powerful historical figure whose name is shrouded in mystery and legend. For more than three centuries, the Ukrainian hetman has remained immensely popular among the people thanks to the legend of his enormous treasure — the fortune he is said to have sent abroad so that one day it would serve Ukraine.

But is there truly no smoke without fire? Did those treasures really exist, and why have people spoken about them so persistently and for so long?

Hetman Pavlo Polubotok came from Chernihiv region (by the way, many remarkable figures in Ukrainian history come from this land) and belonged to a wealthy Cossack-officer family. He received an excellent home education and later studied at the Kyiv-Mohyla Academy. His successful marriage to the niece of Hetman Ivan Samoylovych opened the door to further career advancement.

Authority combined with an entrepreneurial spirit — and Pavlo Polubotok’s fortune grew like yeast. He bought up land in the Chernihiv and Pereiaslav regions and organized various enterprises: glass production, potash workshops (where potash was made from wood ash for the production of saltpeter, glass, soap, cloth, and dyes), and more. Soon, Polubotok became the wealthiest man in the region — and a highly educated one at that. He owned a vast library and even wrote historical notes on events of the 15th–18th centuries.

When Peter I appointed him acting Hetman after the death of Ivan Skoropadsky, he immediately curtailed Polubotok’s authority by creating the Little Russian Collegium, wary of another “Mazepa effect.”

But the strong-willed and self-assured Pavlo Polubotok was not satisfied with such restrictions. He continued to play his own game, defending the autonomy of Ukraine. Only a year after his appointment, his defiance led to his arrest — and imprisonment, where the Ukrainian hetman would meet his death.

On the eve of his death, the treacherous tsar sent a priest to the tortured Polubotok to learn where the rebellious Ukrainian hetman had hidden his treasures. But Polubotok told him nothing of the gold. Instead, he delivered a speech to the autocrat that would be remembered for centuries — perhaps even more than his fabled riches:

“I know that, according to Moscow’s custom, chains await me… but I care not: I speak in the name of my Homeland and freely choose a cruel death over the dreadful sight of the final ruin of my native land.”

Pavlo Polubotok died — and in his place, a legend was born, one destined to live for centuries.

The story spoke of an enormous amount of gold, packed into barrels, which the hetman allegedly deposited in an English bank to earn interest. He supposedly attached a will instructing that 80% of the fortune be given to Ukraine, and 20% to his heirs.

At the beginning of the 20th century, the legend revived and even became the subject of official negotiations — fruitless ones, of course.

According to information published on Wikipedia, in 1922, a man named Ostap Polubotok, a descendant of the famous hetman from Brazil, allegedly contacted the embassy of the Ukrainian SSR in Vienna. “He showed Ambassador Yurii Kotsiubynskyi a photocopy of a document about Polubotok’s deposit, claiming to keep the original in a safe place. He offered a deal: he would transfer the rights to the funds to the Ukrainian government in exchange for one percent of the accumulated sum.”

Since then, the topic of Polubotok’s treasure has surfaced from time to time, stirring public interest — only to disappear again, until the next time. Ukrainian and foreign press alike have written about it — sometimes mocking it, sometimes spreading new rumors.

It seems this story will live on, just like the eternal Ukrainian dream of hidden treasures waiting to be found someday. What if…?

Author: Tetiana Tereshchenko

But since no treasure has been found yet, our project would be grateful for a small treasure — a cup of fragrant coffee, which you can buy at the link below:

https://ko-fi.com/truestories