14 листопада 1918 року було створено Українську Академію наук. А її першим президентом став Володимир Вернадський.

Чимало українців знають його ім’я, ще більше – впізнають його обличчя, недарма воно прикрашає банкноту з найбільшим номіналом в Україні, втім, його неоціненні заслуги часто залишаються невідомими для них… У цій статті ми спробуємо заповнити ці прогалини й оглянемо життєвий та професійний шлях Володимира Івановича.

Володимир Іванович Вернадський – всесвітньо відомий вчений-природознавець, основоположник низки наукових напрямів, зокрема: геохімії, біогеохімії, генетичної мінералогії, радіології, гідрогеології та наукознавства. Основоположник вчення про ноосферу та біосферу.

Вернадський народився 12 березня 1863-го у Санкт-Петербурзі в українській родині. Батьки майбутнього академіка – уродженці Києва: батько працював економістом, а мати – викладала співи.

Рід Вернадських має глибоке українське коріння, що тягнеться від часів національно визвольної війни під проводом Хмельницького. Втім, це лише одна з теорій походження роду.

З ранніх років Володимир відчував себе причетним до батьківщини: мати часто співала українських пісень, а батько розповідав історію України, зовсім не ту, що викладали у тогочасній Російській імперії.

1868-го Вернадські переїхали до Харкова: тут минули дитячі роки Володимира. У 1873 він вступив до першого класу Харківської гімназії, де провчився кілька років.

1876-го сім’я мала повертатися до Петербурга. Незадовго до цього Володимир з батьком перебували в Мілані, де з газет дізналися про ухвалення Емського указу, що забороняв писати українською мовою в Російській імперії. Ця звістка сильно вплинула на юнака та надихнула його активніше вивчати українську.

Отже, повернувшись до столиці, Вернадський продовжив навчання в Петербурзькій класичній гімназії, по завершенні якої у 1881-му вступив на фізико-математичний факультет Петербурзького університету, де його вчителями були відомі науковці Менделєєв, Бекетов, Докучаєв та інші.

1886-го року Володимир Вернадський одружився з Наталією Старицькою, яка через рік народила сина Георгія (майбутнього російсько-американського історика).

1888-го молодий вчений на два роки поїхав навчатися до Європи (Італія, Франція та Німеччина), а відтак (1890) – повернувся до Москви, де почав викладати в Імператорському Московському університеті на посаді приват-доцента.

Через сім років (1897) Вернадський захищає докторську дисертацію з теми “Явища ковзання кристалічної речовини” і вже наступного року обіймає посаду професора у вищезгаданому навчальному закладі.

У цей час Вернадський активно включається в суспільно-політичне життя. 1903-го він разом з іншими представниками інтелігенції бере участь у зборах нелегальної організації “Союз порятунку”, що виступала за впровадження конституційної монархії, а вже за два роки став співзасновником кадетської партії, що відстоювала конституційну демократію.

Пропрацювавши в університеті зо два десятиліття, 1911-го Вернадський пішов у відставку на знак протесту до свавільної політики міністра народної освіти Лева Кассо. Переїхав до Петербурга – працював у Геологічному музеї… Через політичні переслідування у 1917-му переїхав до Полтави.

1918-го, після проголошення незалежної Української Держави на чолі з гетьманом Скоропадським, вченого запросили працювати до Києва, де його невдовзі обрали першим президентом Академії Наук України. Першим завданням новоствореної установи стало укладання низки словників української мови: історичного, історико-географічного, розмовного та інших.

Того ж року гетьман підписав закон “Про утворення Фонду Національної бібліотеки Української Держави”, що нині зветься Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. Академік доклав чимало зусиль до її створення: очолював відповідний комітет, особисто комплектував та здійснював закупівлі книжок і рукописів, сформував статут установи. З того часу бібліотека змінила чимало будівель, нині вона базується на голосіївському проспекті (корпус зведено 1989-го).

Впродовж кількох років Академія працювала в умовах політичної нестабільності, а тому, щоб вижити, її керівництво мало триматися поза політикою. Втім, після захоплення Києва денікінцями, Вернадському довелося особисто захищати Академію: авторитет науковця дозволив їй продовжити роботу.

Попри тяжкі економічні умови та переслідування, інституція продовжувала існування й після приходу більшовицької влади. Тоді, у 1919-му році, Вернадський перебував у Ростові, де раптово сильно захворів на тиф. Згодом переїхав до Криму та викладав у Таврійському університеті (Сімферополь). Наступні два роки, до 1921-го, обов’язки президента АН України фактично виконував історик Орест Левицький, до того як Вернадський офіційно відмовився від посади.

Впродовж наступних десятиліть Володимир Іванович Вернадський жив переважно в Петербурзі – продовжував активну науково-дослідну діяльність: приклався до заснування Державного радієвого інституту, Комісії з історії знань та біогеохімічної лабораторії РАН, яку очолював до кінця свого життя.

Майже пережив другу світову війну… Володимир Іванович пішов з життя 6 січня 1944-го року в Москві після інсульту. Незадовго до цього він передав до АН України свої мемуари, у яких серед іншого містився запис: Я вірю у велике майбуття і України, й Української академії наук…

Наукові заслуги Володимира Вернадського – дійсно видатні. Сьогодні його іменем названо чимало наукових установ, зокрема, Національна бібліотека України, низка наукових премій, вулиць, проспектів. В Антарктиді іменем академіка названо українську дослідницьку станцію, а також гірський хребет завдовжки 400 км. Також його іменем названо астероїд (2809 Vernadskij), кратер на зворотній стороні Місяця, мінерали вернадит та вернадскид.

Автор Віктор Ситник