22.02.2022 — промова путіна, визнання квазі-республік «ДНР» та «ЛНР» незалежними.

Того дня чи не всі ми відчували щось жахливе, але все одно ще жили своїм звичним життям. У нас не було ще цього гіркого досвіду війни, діти не знали слова «бомблять» та «ракети», а дорослі ще не посивіли від страху. Певна кількість людей ще й досі вірила у дружні відносини із росією, а хтось — спілкувався російською. Проте об’єднувало нас усіх те, що ми були звичайними, не травмованими війною людьми. Ми жили й раділи життю, хоча передчуття чогось страшного переслідувало чи не всіх…

24.02.2022 — той самий ранок, коли о п’ятій годині від звуків вибухів прокинулися майже всі українці. Путін оголосив «спеціальну воєнну операцію», а його армія почала бомбити українську землю та обстрілювати прикордонні пункти. Того дня було страшно, хтось біг в укриття, хтось — тікав із країни, а хтось вважав, що «буде як буде», і просто сидів і плакав у закутку своєї квартири. В той день хтось думав, що ще «мине якось», адже путін сказав «мирних не чіпатимуть», а хтось одразу все зрозумів і почав ненавидіти. Ненавидіти росію і все, що з нею пов’язане. Того дня безліч моїх знайомих та друзів почали говорити українською та поступово відрікатися від усього російського.

Потім почалася низка жахливих подій, яка з кожним днем доводила все більше й більше, що настав час кардинально забувати все російське.

26.02.2022 — росіяни завдали удару по багатоповерхівці Солом’янського району Києва.

01.03.2022 — росіяни вдарили ракетою по Площі Свободи у Харкові та ХОДА, згодом нанесли удар по телевежі у Києві та Бабиному Яру. Загинули мирні люди.

04.03.2022 — окупанти захопили Запорізьку АЕС.

09.03.2022 — росіяни завдали авіаудару лікарні в Маріуполі. Загинули мирні люди.

08.04.2022 — ракетний удар по скупченню людей на вокзалі у Краматорську. Загинуло 59 людей, понад 100 — поранено.

16.05.2022 — евакуація мирних людей з Азовсталі. Вивезення українських бійців в російський полон.

27.06.2022 — ракетний удар росією по торговому центру в Кременчузі. Загинули десятки мирних людей.

14.07.2022 — ракетний удар по центру Вінниці. Загинули щонайменше 28 людей.

29.07.2022 — жорстоке вбивство українських військовополонених в Оленівці.

17.08.2022 — удар по Затоці, удар по гуртожитку в Харкові.

Жовтень – листопад — грудень – численні удари по інфраструктурі країни. Чисельні жертви серед мирного населення.

Цей короткий таймлайн періоду повномасштабної війни описує лише кілька відсотків тих жахіть, які завдала росія Україні. Було безліч руйнувань, убивств та жертв серед мирного населення.

З кожною хвилиною ненависть до росії в українців зростала в геометричній прогресії.

Народ України змінювався з кожним днем, ставав сильнішим та хоробрішим. дивуючи світ своєю стійкістю й незламністю. Життя українців змінилося на 180 градусів. Ми стали свідомішими й дорослішими.

Навіть найменші діти тепер знають, хто ворог, і з ким не можна водитися. Українці тепер чітко визначили своє майбутнє — у національній державі, з національною мовою та власними героями. Тепер у містах України не буде жодного топоніма російських діячів, і це прекрасно. Життя українців змінилося, та й самі українці змінилися.

І ми всі пам’ятаємо про тих, для кого Новий Рік уже ніколи не настане. Як і про те, хто в цьому винен.

Ось такий він нелегкий, 2022 рік, який подарував нам величезні випробування та дивовижну силу духу.

Автор Руслана Тугай