Менше ніж за секунду людина в будь-якому куточку планети може почитати наше повідомлення звідки завгодно і про що завгодно. Але ж так було не завжди. З чогось же все почалося. Хтось же зробив перший крок.

27 квітня 1791 р. Сім’я американського пастора Джедідая Морзе поповнюється первістком. На світ з’явився Семюел Фінлі Бриз Морзе.

Батько його був відомим географом і священиком, через що сім’я не бідувала.
Хлопець вирізнявся великою допитливістю та непосидючістю. З Академії Філіпса батько перевів його до Єльського коледжу. Морзе ставився до науки байдуже, хоча його захоплювали лекції з електрики. Після закінчення коледжу Морзе став клерком у Бостоні. Але живопис так захопив його, що в 1811 році батьки відправили його в Англію вивчати мистецтво в Королівській академії мистецтв і в студії Б. Веста.

Під час війни 1812 між Великобританією і Сполученими Штатами Морзе показав себе затятим патріотом. Однак у 1813 році, коли Морзе представив до Лондонської королівської академії мистецтв картину «Геркулес, що вмирає», він отримав золоту медаль.

Після повернення додому в 1815 Морзе виявив, що американці вважають його англійським художником і мало цікавляться живописом. Десять років йому довелося вести життя мандрівного живописця. У Нью-Йорку, що стрімко зростає, він створив кілька найцікавіших портретів, коли-небудь виконаних американськими художниками.

Життя його могло б так і завершитись на художницькій ниві, якби не 1825 – художник отримує лист про те, що його дружина при смерті. Жахом для нього стали дати на конверті: повідомлення йшло цілих 3 тижні! І хоча Морзе одразу ж перервав роботу над портретом Жильбера де Лафаєта і з Вашингтону поїхав додому, там його чекало вже неживе тіло його Лукреції. Цей шоковий удар став воістину копняком натхнення. Із 7 лютого 1825 р. (дата смерті дружини) життя Морзе-художника, яке він не встиг кинути, і винахідника, яке ще не встиг розпочати, розділилось на «До» та «Після»…

1829-1832 рр. триває його подорож Європою. Аби покращити навички малювання, Морзе відвідує Італію, Швейцарію та Францію. У Парижі він знаходить нового знайомого: письменника Дж. Фенімора Купера. Однак, за іронією долі, тоді ще художник Морзе отримує ще одного копняка в бік винахідництва: у 1832 году Морзе спакував свої полотна та сів на корабель «Саллі», курс – Америка. І там випадково почув розмову: двоє говорили про європейські експерименти в галузі електромагнетизму. Книга Фарадея була опублікована незадовго до того, а його експерименти були повторені в багатьох європейських лабораторіях. “Витягування іскор з магніту” було одним із чудес того часу.

Один із пасажирів у ході розмови сказав: “Якщо електричний струм може стати видимим на обох кінцях дроту, я не бачу причин, чому ними не можна передавати повідомлення”.

Пометикувавши, Морзе припустив, що комбінація іскор може бути використана як код передачі повідомлень проводами. Ця ідея захопила його, хоча він не знав навіть найголовніших принципів електрики! Та й взагалі, ідея електричного телеграфу була не новою, однак Морзе вважав себе першим. Залишок подорожі Морзе присвятив створенню попередніх ескізів.

Коли Морзе ступив на американську землю, нічого, окрім малюнків, кількох гальванічних батарейок, залізних прутів, дроту та безмежної кількості ентузіазму у нього не було. Наступні три роки він безуспішно намагався побудувати машину на їх основі, працюючи на горищі будинку свого брата Річарда.

Кілька днів 1837 стали особливо значними. Спершу Морзе з’єднав увесь свій реманент відповідно до намальованої схеми та замкнув ланцюг. Безрезультатно! Зробив кілька перемикань. І знову нічого! Упродовж кількох днів він безуспішно боровся з апаратом. Зневірившись, він звернувся за допомогою до колеги з хімічного факультету Леонарда Гейла. Останній подивився на безпорадну конструкцію Морзе і, від жалю до екс-художника, розповів причину невдач. Морзе чув від когось, що для виготовлення електромагніту потрібно обмотати дротом шматок заліза у формі підкови. Гейл, який був знайомий краще із роботою, про яку «десь-колись» почув Морзе, пояснив, що обмотка була без жодної ізоляції. Він показав Морзе, як робиться обмотка, і як підключити батарею до такої схеми. Зрештою апарат Морзе подав ознаки життя.

Той же 1837, вересень: Морзе продемонстрував свій телеграф у Нью-Йоркському університеті. Сигнал був переданий кабелем довжиною 1700 футів.
Серед запрошених був багатий промисловець із Нью-Джерсі Стівен Вейл, якого апарат Морзе переконав на «донат»: 2000 доларів та приміщення для експериментів за умови, що Морзе візьме його сина Альфреда як асистента. Семюел погодився. Це було одне з найвдаліших його рішень.

Альфред Вайль був не синочком-мажором, у його арсеналі були такі чесноти як винахідливість та невпинна жага практикуватися. У наступні роки Вейль відіграв ключову роль у розробці остаточної форми азбуки Морзе, введенні телеграфного ключа та зменшенні розмірів апарату до компактної моделі, що стала загальноприйнятою.

Публіка побачила пристрій у 1838 і… сприйняла прохолодно. Тож не дивно, що лише в 1843 Конгрес виділив йому 30 000 доларів на будівництво експериментальної телеграфної лінії протяжністю 40 миль від Вашингтона до Балтімора. А історія ухвалення гранту варта міні-фільму.

Коли законопроект про субсидії нарешті дістався Палати представників, депутати поставилися до нього як до кумедного жарту.

Морзе, поважного чоловіка п’ятдесяти двох років, під’юджували, мов 5-літнього, який сказав, що він Супермен. Слухаючи із зали для відвідувачів пласкі жарти депутатів, він у розпачі залишив зал засідань до того, як було проведено голосування. Засідання закінчилося наступного ранку. Навіть якби законопроект було ухвалено, президент Тайлер не встиг би його підписати.

Морзе сплатив рахунок за готель і купив квиток на потяг до Нью-Йорка. В гаманці лишилось дзвінких тридцять сім центів. Наступного ранку дочка його друга, урядового патентного комісара, з’явилася з фантастичною новиною: друзям Семюеля вдалося проштовхнути законопроект без жодних дурних поправок, і Тайлер підписав його опівночі.

Морзе був на сьомому небі від щастя! Він одразу ж пообіцяв дівчині, що доставить першу у світі телеграму на її честь, і запропонував їй самій придумати зміст. Дівчинка вибрала слова з Біблії: «Дивні діла Твої, Господи!»

Перше послання пролунало в ефірі 24 травня 1844 року.

Морзе та його помічники почали будувати телеграфні лінії, що з’єднують Нью-Йорк та Філадельфію, а невеликі телеграфні компанії почали з’являтися і в інших частинах країни.

У 1861 році компанія Western Union побудувала першу телеграфну лінію на весь континент, і мрія Морзе про швидку передачу повідомлень на великі відстані стала реальністю.

Згадаймо цю історію, коли будемо сердитись, що хтось нам довго (протягом години) не відповідає, чи, навпаки, тішитись, як хтось дуже швидко, в одну секунду, відповів. Бо за цим усім стоїть яскрава життєва історія людини, яка страждала, вірила, шукала і йшла вперед.

Автор Олександр Марченко