Далекими січневими днями трохи менше ніж 100 років тому з’явилося гасло: «Геть від Москви! Дайош Європу!»

Воно гуляло спочатку вузькими коридорами ВАПЛІТЕ – мистецького об’єднання, яке існувало з січня 1926 по січень 1928 років. Далі йому там стало тісно, і воно почало розповсюджуватись скрізь. За принципом весняного вітру, здуваючи на шляху заскорузлі й беззмістовні тупі більшовицькі гасла.

Більшовики насторожились. А потім за звичкою почали все нищити.

І ВАПЛІТЕ, і його творця – Миколу Хвильового.

Уродженець Харківщини, один із найяскравіших представників Розстріляного Відродження Микола Хвильовий усе робив для того, аби втілити це актуальне для всіх часів гасло в життя.

Всередині 20-х років він сміливо створив публічну дискусію: в якому напрямку має розвиватись українська культура. 

І своїми творами (книга памфлетів «Камо грядеши?», серія «Думки проти течії», «Апологети писаризму», стаття «Україна чи Малоросія?», інші) дав відповідь на це запитання: звісно ж, у європейському.

При цьому він не любив двозначностей і шарахань у різні боки. Його вектор був чітким – у бік Європи з дотриманням високих європейських стандартів та орієнтацією на вивчення світового мистецького надбання. Тобто ще тоді він закликав скинути з себе кам’яне ярмо пушкіних-лермонтових-толстих.

Ось як він точно про це написав, що й зараз дивуєшся актуальності цих слів: 

«Перед нами стоїть таке питання: на яку зі світових літератур взяти курс? В будь-якому випадку, не на російську. Від російської літератури, від її стихії українська поезія повинна втікати як можна швидше. Справа в тому, що російська література віками тяжіє над нами, як хазяїн положення, який привчив психіку до рабського наслідування».

Сказати, що гасло – «Геть від Москви! Дайош Європу!» – викликало стурбованість російських більшовиків – нічого не сказати.

На Хвильового глипнуло саме око кривавого диктатора Йосипа Сталіна. У квітні 1926 року з цього приводу він навіть листа надряпав «Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК ВКП(б)У», де називає заклики Хвильового проявами антиросійщини.

Ну а далі включився ланцюг холуїв: почали з’являтись статті Л. Кагановича, Г. Петровського, інших із засудженнями, викриттями та ненавистю. Навіть течію для цього розвінчування придумали – «Хвильовізм».

Далі було все, як у них завжди відбувалось і відбувається: арешти, заборона ВАПЛІТЕ, загибель письменника.

Ось які слова він напише напередодні своєї смерті: «Сьогодні прекрасний сонячний день. Як я люблю життя — ви й не уявляєте. Сьогодні 13-те. Пам’ятаєте, як я був закоханий у це число? Страшенно боляче». 

Від цих слів стискається серце.

Не минуло й 100 років, як хвилі часу знову нам підкинули це гасло – «Геть від Москви! Дайош Європу!».  Напад росії на нашу країну відродив його у всій своїй небаченій актуальності.

Таке пророче гасло. Дай Боже його втілити!

Автор Тетяна Пивовар