Усе, що існує в нашому світі, має свою історію. У кожної дрібнички є свій шлях. Ми розмазуємо фарби по полотну й не замислюємося, як виник той чи інший колір. Більшість людей купує нове авто й навіть не згадує, що колись наші пращури запрягали в колісницю коней. Ми користуємося безліччю речей, не усвідомлюючи, що раніше вони просто не існували. Але записане ніколи не зникає, воно назавжди залишається в архівах історії людства, й колись все ж дає про себе знати. До речі, про слово «записати»: а чи знаєте ви, як з’явилася звичайна кулькова ручка?

У давнину для передачі інформації графічним шляхом використовувалося вугілля чи звичайні камінці. Нашкрябав щось на печерній стіні, а плем’я вже знає, що ти пішов на полювання. Незручно, довго, проте для тих часів еволюції неабияк прогресивно!

А чи чули ви, що колись люди писали паличкою на вологій глині? Еластична субстанція легко піддавалася натискам руки на жердинку, а за допомогою легкого руху пальцем можна було виправити допущені помилки. Уже готові списані таблички сушилися на сонці й лише після цього починали вважатися носіями інформації.

Якщо ж починати відлік від використання у письмі чорнил, то творцями перших ручок можна назвати єгиптян. У трьохтисячному році до н.е. були вигадані засоби для записування, зроблені з тростини. Проте такий матеріал не міг слугувати довго: загострений кінчик розм’якав і більше не був зручним для використання. Саме тому місце тростинової ручки посіло пір’я великих птахів, переважно гусяче. Цей інструмент з’явився в 7-му столітті й проіснував у своєму першовигляді до кінця доби Середньовіччя.

Пізніше писарі додали до конструкції наконечники, що могли бути зроблені з різних металів. Таким чином пір’яна ручка стала більш надійною та витривалою.

У середині 18-го століття пташине пір’я замінюють на металеве. Спочатку інструмент не міг затвердити свою прогресивність і практичність, адже неправильна форма наконечника постійно розбризкувала чорнила й залишала величезні плями на папері. Проте згодом конструкцію довели до вищого рівня довершеності й перша металева ручка все ж отримала визнання. Уже в 1822 році брати Мітчел запустили масове виготовлення такого письмового приладдя в Британії, після чого гусяче пір’я назавжди загубилося у вирі історії.

Ось ми й дійшли до більш звичної для сучасної людини автоматичної ручки. У 1827 румунський винахідник Петраке Поенару створив перший макет подібного інструменту. Витвір став насправді революційним, особливо з огляду на дизайн. Проте в той же час перша автоматична ручка мала безліч недоліків, основним з яких було неконтрольоване випускання чорнил. Подібна проблема призводила до розтікання великої кількості рідини та псування паперу. Лише через 60 років американець Льюїс Вотерман довершив винахід Поенару. Додавши до конструкції декілька дрібних деталей, він зробив її зручною та надійною у використанні. Хоча недоліки все ж залишалися: таку ручку можна було зробити тільки вручну, а отже і коштувала вона чимало, тож дозволити подібну розкіш могли лише багаті люди. 

Що ж, настав час для фінального винаходу, що став основним пращуром нашого письмового приладдя. Кулькова ручка – найбільш зручна у використанні, легка й недорога. Творцем першого прототипу вважають американця Джона Лоуда. Розроблена ним модель відразу підкорила людей, адже могла застосовуватися для письма не тільки на папері. Проте навіть таке «перо» подекуди пропускало чорнила.

У середині 20-го століття відбулася ще одна спроба створити кулькову ручку і саме вона вважається вдалою. Цікаво, що винахідником був журналіст, тобто людина, яка неймовірно зацікавлена у тому, щоб чорнила не розтікалися, а написаний текст не змазувався. У 1943 році угорці Лазло та Георг Біро (журналіст та хімік) запатентували свій винахід. Тепер витікати фарбі не давала маленька металева кулька, а чорнила стали висихати набагато швидше, що сприяло чіткому фіксуванню тексту на папері.

Сьогодні, у час тотально друкованих текстів, ми особливо цінуємо те, що написано від руки. Зізнання в коханні, нагадування рідної людини про щось, вітання зі святом чи навіть власні постери з вивчення мови, розклеєні по квартирі. 

А допомагаємо нам у цьому кулькова ручка, яка пройшла довгий і буремний шлях від написів у печері.

Автор Дар’я Мамаєва

Хочете підтримати нас?

Кожен ваш донат допоможе ще активніше розвивати наш некомерційний проєкт, який активно працює вже більше 3 років.

Справжні історії – просвітницький проєкт, який на волонтерських засадах розповідає цікаві історії про Україну, відомих українців, подорожі, традиції, звичаї, кухню, а також захопливі історії про мандрівки світом та відомих особистостей у світі.

У наших планах – створення також англомовної версії сайту, щоб світ більше дізнався про Україну та українців.

Наші рахунки:

Картка у грн.: 5363 5421 0596 6718

Підтримати проєкт

Want to support us?

Each of your donations will help our non-commercial project, which has been producing stories for you for already three years, to become even better.

True Stories is an educational project that, on a volunteer basis, tells interesting stories about Ukraine, famous Ukrainians and other inspiring people, travels, traditions, customs, and cuisine.

Our plans include the creation of an English-language version of the site so that the world can learn more about Ukraine and Ukrainians.

Support the project

Підтримати проєкт

1,00 $