22 лютого, або 1 березня 1810 року народився геніальний польський композитор та піаніст Фридерик Шопен.

Його музика та віртуозність як піаніста стали неперевершеними, а його ім’я назавжди увійшло в культурну спадщину людства.

Хто надихав Шопена на його безсмертні твори і чому його життєвий шлях обірвався порівняно рано (він прожив всього 39 років)?

Одного разу він торкнувся клавіш, а вона закурила цигарку. І всесвіт заповнила дивовижна мелодія кохання. І коли музика щойно зазвучала, не хотілося думати про те, що одного разу ця мелодія різко стихне.

Ім’я його музи – Аврора Дюпен, згодом – баронеса Дюдеван, яка мала творчий псевдонім Жорж Санд. Так-так, та сама відома французька письменниця-феміністка, одна з найвизначніших постатей європейського романтизму, популярності якої заздрили Віктор Гюго та Оноре де Бальзак.

Занадто яскрава, сучасна й талановита, вона не була тінню Шопена, як зазвичай це буває з геніальними людьми.

Ба більше, коли Шопен вперше її побачив, він був шокований, настільки вона йому не сподобалась.

1836 рік. Паризька знать в одному зі світських салонів слухає беззаперечного музичного генія – Фридерика Шопена – поляка з французьким корінням.
Наприкінці до нього підходить досить груба жінка з чоловічими рисами обличчя, тримаючи в руках задимлену цигарку. І, пускаючи дим прямо йому в обличчя, каже, що він справжній геній і один його вальс вартує всіх його романів.

«А ви — справжній диявол», —переказували потім в салонах слова композитора їй у відповідь.

Вона просто шокувала Шопена і він написав своєму другові Лісту: “Яка малоприємна жінка – ця Санд! Та й чи жінка це взагалі, я схильний у цьому засумніватися!».
Вона, зі свого боку, відгукнеться про зустріч так: «Цей Шопен – він молода дівчина?»
Всесвіт почув їхні сумніви й вирішив їх розвінчати.

У перший рік стосунків Жорж Санд, яка була старшою за Шопена на 6 років, написала в своєму щоденнику: “Наш союз виявився настільки ідеальним, що за рік ми жодного разу не посварилися”.

Майже десять років вони прожили разом. Були на Майорці, проживали в Парижі та Шато де Ноан разом із дітьми письменниці від першого шлюбу – Соланж та Морісом.
Про їхній роман хіба що лише ліниві не пліткували. Одержимість любов’ю і творчістю – те, що поєднувало цих двох і примушувало світ, затамувавши подих, за ними слідкувати. Кажуть, навіть свій «Собачий вальс» він присвятив улюбленій собачці письменниці.

Звісно ж, за лаштунками лишались випробування, які випали на їхню долю. Він зі слабким здоров’ям і хворий на туберкульоз. Вона з тягарем матеріальних зобов’язань.
Пізніше у своєму листуванні вона напише: «Ще один місяць, і ми помремо в Іспанії, Шопен і я. Він – від меланхолії й огиди, я – від гніву й обурення».

Вона відгукувалась про нього як «про маленьку слабку дитину» й любила піклуватись про свого «любого маленького» Шопена. Як могла. Вона була для нього, мабуть, більше сестрою, аніж коханою, але, видно, йому якраз це було й треба: період їхніх взаємин був найквітучішим у його творчості, не зважаючи на його хворобу.

Але 1846 року вони розлучились. Напередодні між Шопеном і Жорж Санд спалахнула жорстка суперечка. Причиною стала Соланж, донька письменниці, яку вона почала підозрювати в романі з музикантом. Додалася до цього ще й особиста неприязнь до Фридеріка сина Моріса, який уже давно мріяв вигнати його з їхнього родового маєтку.
Тож одного осіннього дня карету Шопена, яка від’їжджатиме, поглине дощ. Ще ніхто не знає, що він сюди вже ніколи не повернеться. І він не повернеться.

Далі музикант впаде в чорну меланхолію, перестане творити. Хвороба загостриться.
І 17 жовтня 1849 року його душа відлетить у вирій.

Вона переживе його на 30 років.

Її життєва історія поповниться іншими любовними історіями й іншим життєвим досвідом. Але в її вікно вже ніколи не падатимуть краплі дощу, які відлунюватимуть музикою з небес. Бо це будуть просто краплі дощу.

Автор Тетяна Пивовар