Щоразу, коли ми кажемо просте, але таке загадково-прекрасне слово «мрія», варто згадати і його творця — Михайла Старицького.

У зв’язку з передчасною смертю батьків він виховувався в родині Лисенків, родичів по матері. У будинку панувала тепла творча атмосфера. Там майбутній письменник потоваришував з Миколою Лисенком, і цю дружбу вони пронесли крізь усе життя: Микола писав музику, а Михайло — лібрето.

Лисенки мали ще дочку Софію. Їй було три, а Михайлу дванадцять років, коли вони вперше познайомилися; їй було чотирнадцять, а Михайлу двадцять три, коли вони оголосили, що збираються одружитися. Батькам довелося просити дозволу на шлюб в архієрея, адже Михайло і Софія — троюрідні брат і сестра. Та й наречена надто юна.

Збереглася згадка Софії Русової про цю подружню пару: «Одного дня до нас прийшли Старицькі. Він — високий, величний, з чорними вусами, вона — маленька жвава щебетушка. Вони тільки-но побралися. Софійка побачила мої ляльки і жваво кинулася до них. А я ще соромилася, що не можу їх кинути, і ми почали разом гратися. Софія Віталіївна, шепелявлячи, як справжня дитина, з великим захопленням оповідала, як вони обдурили попа, що не хотів їх вінчати, бо не виходили года».

Після одруження Старицькі вели тихе спокійне життя у сільських маєтках. У сім’ї одне за одним народжувалися діточки. Разом з Лисенком Михайло та Софія робили домашні театральні постановки, радували ними друзів.

Проте величезний творчий потенціал Старицького вимагав діяльності, і сім’я переїхала до Києва. Михайло Петрович писав лібрето, п’єси, перекладав європейських класиків. Був, до речі, першим перекладачем Шекспіра українською мовою. Уся родина обожнювала театр. Зі спогадів родички Старицьких Лори О’Коннор маємо таку історію. Доньки Михайла Петровича збиралися на оперу «Євгеній Онєгін» і все запитували у матері про зміст. Врешті Софія Віталіївна сказала: «Це нескладна річ. У першій дії Онєгін дав дулю Тетяні, а у другій вона йому її вернула».

Потоваришувавши з Марком Кропивницьким, Михайло Старицький все більше поринав у мистецьке життя. Його називають батьком українського театру, адже цій справі Михайло Петрович присвятив не тільки своє життя і творчість, навіть статки. Причина проста — він добре розумів значення театру для нашого народу. Це була та платформа, з якої кожен міг почути українське слово, думки, пісню, прояви української ментальності зрештою. Театр був тим місцем, де кожен наш земляк мав можливість нарешті побачити свою відмінність від будь-якої іншої нації, адже ми — неповторні.

Михайло Старицький був директором по суті першого українського професійного театру. У своєму київському будинку на Лук’янівці він розташував репетиційний зал, майстерні з пошиття одягу для акторів та створення декорацій. Михайло Старицький був ще й видавцем: у 1883 році вийшов альманах «Рада».

Московська критика звинувачувала його у плагіаті, хоча Михайло Петрович завжди на афішах вказував, за чиїми мотивами він створював свої нові шедеври. Митець не стерпів наклепів, подав до суду… і виграв.

Бувши талановитим письменником, Михайло Петрович творив не тільки текст, а й окремі нові слова: чарівний, зрадливий, спочин, дурманити, бойовище, страдниця, безмовний, бруднити, хіть, нестяма, потужний, пестливий, незагойний, завзяття, байдужість, темрява, привабливий, майбутнє, приємність. Не віриться, що все це багатство належить перу однієї людини. Яким він був? Нащадок козацького роду, багатий, кремезний, з чорними бровами й натхненними творчістю очима. Він подарував українству не тільки театр, а й безліч мистецьких робіт, які настільки глибоко увійшли в українську ментальність, що нині ми їх сприймаємо мало не як фольклорні твори: «Ніч яка, господи! Місячна, зоряна: ясно, хоч голки збирай…».

Автор Тетяна Ловейко

Хочете підтримати нас?

Кожен ваш донат допоможе ще активніше розвивати наш некомерційний проєкт, який активно працює вже більше 3 років.

Справжні історії – просвітницький проєкт, який на волонтерських засадах розповідає цікаві історії про Україну, відомих українців, подорожі, традиції, звичаї, кухню, а також захопливі історії про мандрівки світом та відомих особистостей у світі.

У наших планах – створення також англомовної версії сайту, щоб світ більше дізнався про Україну та українців.

Наші рахунки:

Картка у грн.: 5363 5421 0596 6718

Підтримати проєкт

Want to support us?

Each of your donations will help our non-commercial project, which has been producing stories for you for already three years, to become even better.

True Stories is an educational project that, on a volunteer basis, tells interesting stories about Ukraine, famous Ukrainians and other inspiring people, travels, traditions, customs, and cuisine.

Our plans include the creation of an English-language version of the site so that the world can learn more about Ukraine and Ukrainians.

Support the project

Підтримати проєкт

1,00 $