А як же було раніше? Як розважалися наші бабусі й дідусі? А їхні
предки? На відміну від того світу, де роль жінки
зводилася до інкубатора (в кращому випадку інкубатора-кухара-
прибиральниці), в Україні роль жінки була іншою. Вона не виходила «за
мужа». Разом із вподобаним хлопцем вони одружувалися, тобто ставали
подружжям, друзями. Українці належать до небагатьох націй, які мали звичай
дошлюбних стосунків. Пару на все життя обирали не батьки, а самі молоді
люди. А зустрічалися вони на вечорницях.

Кажуть, українці — красива нація. А звідки беруться люди з
привабливою зовнішністю? Як не дивно, з кохання. Інстинктивно юнаки й
дівчата обирають тих, з ким потомство буде найбільш здорове, а, значить, і
красиве. Можливо, саме тому українці такі гарні. Бо ми з’явилися з любові.

Та кохання не виникає за шлюбним столом. Зазвичай воно з’являлося
саме на вечорницях. Вони починалися, коли ночі ставали довшими й було
більше часу для роботи під дахом. Про місце домовлялися дівчата. Для вечорниць переважно обиралася хата самотньої поважної жінки, найчастіше вдови.
Її завдання — наглядати за порядком на вечорницях.

Дівчата не гаяли часу даремно. На таких зібраннях вони ткали, шили,
вишивали, принагідно співаючи й жартуючи. Вечорниці не були відпочинком.
Це перш за все весела робота, можливість показати себе та потоваришувати з
майбутнім подружжям. Зранку необхідно було показати матері зроблену
роботу, адже посаг був надзвичайно важливим для дівчини. І зараз у моєї
мами в шафі лежить радянська теракотова валіза, вщерть заповнена
вишитими рушниками, простирадлами й наволочками. Можливо, мама і не
турбувалася б про такі речі, але прабабуся наполягла. Сором дівчині виходити
заміж без вишитого посагу.

На традиційних українських вечорницях було багато шуму, веселощів, і
навіть магії як частини відомої нашим предкам природи. Таких «холодних хат» на селі було декілька. Дівчата зазвичай трималися одного місця. Хлопці
бігали туди-сюди, шукаючи ту… єдину і на все життя. Розказували вони й
страшні історії, намагаючись якнайбільше нажахати усіх присутніх.
Лякливих дівчат легше проводжати додому. Головне — самим не злякатися,
бо доведеться проводжати один одного.

Закінчуватися вечорниці мали до півночі. Це були чарівні веселощі,
насичені молодістю, здоров’ям і мріями про щасливе майбутнє.

Автор Тетяна Ловейко

Хочете підтримати нас?

Кожен ваш донат допоможе ще активніше розвивати наш некомерційний проєкт, який активно працює вже більше 3 років.

Справжні історії – просвітницький проєкт, який на волонтерських засадах розповідає цікаві історії про Україну, відомих українців, подорожі, традиції, звичаї, кухню, а також захопливі історії про мандрівки світом та відомих особистостей у світі.

У наших планах – створення також англомовної версії сайту, щоб світ більше дізнався про Україну та українців.

Наші рахунки:

Картка у грн.: 5363 5421 0596 6718

Підтримати проєкт

Want to support us?

Each of your donations will help our non-commercial project, which has been producing stories for you for already three years, to become even better.

True Stories is an educational project that, on a volunteer basis, tells interesting stories about Ukraine, famous Ukrainians and other inspiring people, travels, traditions, customs, and cuisine.

Our plans include the creation of an English-language version of the site so that the world can learn more about Ukraine and Ukrainians.

Support the project

Підтримати проєкт

1,00 $