Староміська площа – улюблене святкове місце пражан та туристів. У святкові дні її наповнили ятки з сувенірами та чеськими національними вуличними стравами. Весняний вітер хитає писанки (а вони тут схожі з українськими) та розносить солодкуватий запах трдельників – традиційних чеських смаколиків.

Площа дивовижна, бо здатна вміщувати величезну кількість людей, а також, ніби багатовимірна конструкція, експонувати одночасно різноманітні історії.

Ось величезні іграшкові зайці з великодніми яйцями, які «прийшли» сюди в якості святкової традиції із Західної Європи, намагаються дотягнутись вухами до розмірів відомого пам’ятника Янові Гусу. Але їм це не вдається, бо до цієї постаті в історії дотягнутись неможливо.

Ось імпровізована сцена з чеськими музикантами, які зазивають англійською туристів веселитись, але чують у відповідь побажання перейти на чеську.

Ось хлопчик-турист із пострадянської країни позує на фоні розкішного автомобіля, усміхаючись і уявляючи, що тепер у рідному кишлаку чи аулі буде про що поговорити.

Ось західні туристи ощадливо моніторять цінники і не поспішають за гаманцем у свої зношені рюкзаки, ніби наочно демонструючи європейську моду заощадливості.

Ось колоритний чоловік із розкішними сивими вусами фотографує кінний диліжанс, який також заїжджає на площу, яка здатна багато що й кого вмістити. Його яскраві історії від’їхали в минуле, а йому хочеться їх наздогнати на прудкому коні.

Ось українки за прилавками з легкістю весняного вітру рухаються й переходять з української на чеську, і так само навпаки. Їм не до свят, бо доля викинула в чужу країну і тут треба крутитися.

А їхні історії на одній площі не вмістиш. Ними переплетена Великодня Прага, ніби стрічками прутики святкової верби.

В Оксани Христенко, біженки з Харкова, найвеликодніше прізвище, яке лише можна уявити. В одному з музеїв – Музеї кави – вона пропонує розмальовування писанок та святкових зайців.

Але не традиційним способом, як зазвичай це роблять із писанками, а за допомогою техніки ебру – малювання на воді. Краплі спеціальних, на натуральній основі, фарб занурюють у водний розчин, куди потім занурюють поліестерове яйце.

– Я жила на Салтівці у Харкові, чудом встигла врятуватись із трьома дітьми. У мене на очах гинули сусіди, а після бомбардування в квартирі почала сипатись стеля й литись вода, і ми ледве вискочили. Нам пощастило, ми живі.

– Російські пілоти спеціально кидали бомби на будинки, на людей, на дітей, я сама це бачила. Будинки ніби в долоні складались і сповзали. У мене в рукаві куртки застрягли уламки. Довкола було повно вбитих людей. А росіяни як робили? Після чергової атаки вони стихали на 5 – 10 хвилин, люди вибігали на вулицю, щоб допомогти пораненим, і забрати вбитих, а тут вони знову обстрілами накривали, щоб убити побільше й тих, хто вискочив на допомогу. Нелюди. Звідки така ненависть – я не знаю.

– У нас у село в 90-х приїхала сусідка-біженка з Абхазії, такі жахіття розповідала. Казала, нема нічого в світі гіршого за російську армію. Росіяни тоді грабували їх, вбивали, в тому числі жінок і дітей, часто задля розваг. Ми її слухали й не вірили, думали, що це в неї щось із головою. Згадую тепер її щодня.

– Цю техніку ебру я вивчила колись ще в Харкові, у мене була своя студія, було багато клієнтів, бізнес процвітав. Мрію, що повернусь, і знову буду вдома цим займатись. Дуже хочеться додому, але нема куди. А техніка ця цікава, в неї немає статичності, і ти не знаєш, що тобі може намалювати вода.

Великодні яйця, розгаптовані у воді різнокольоровими барвами, а також натхненням і мріями Оксани, дивовижно виблискують.

А зовсім неподалік, за Влтавою, святково пахнуть трдельники….

Автор Тамара Куцай