Саме завдяки журналістам люди дізнаються, що ж відбувається в світі насправді. Однак, прагнучи збирати та передавати точну інформацію, вони часто опиняються у складних і потенційно небезпечних ситуаціях. Журналісти можуть стикатися з погрозами, фізичним насильством, залякуванням, переслідуванням, або навіть цілеспрямованими нападами через характер своєї роботи.

А під час війни ризики їхньому життю збільшуються в рази, оскільки їх можуть вбити чи вони можуть загинути в місцях активних воєнних дій. Їхня відданість правді та прагнення пролити світло на події даються їм дуже дорогою ціною.

З моменту повномасштабного вторгнення росії в Україну загинуло щонайменше 63 журналіста, серед яких 14 виконували свій професійний обов’язок, 9 були цивільними жертвами, й 40 представників ЗМІ боронили Україну в складі сил ЗСУ. Ці відважні медійники – справжні герої, котрі безстрашно вирушали й надалі вирушають в небезпечні зони, документуючи жахливі історії постраждалих від війни людей та розповідаючи світові про ті жахіття, які влаштувала росія в Україні. Їхня загибель – сумне нагадування про ціну, яку доводиться платити за пошук правди, і про вирішальну роль журналістів у забезпеченні поінформованості світу щодо страшних звірств та воєнних злочинів росії.

Моторошно думати про те, що велика кількість журналістів, не маючи професійної воєнної підготовки, щодня ризикують своїм життям, щоб ми могли бути в курсі того, що відбувається навколо нас. Їхня жертва не повинна залишитися непоміченою, і нам важливо пам’ятати про їхню хоробрість і службу, яку вони надавали українському народові, обороняючи нашу державу на інформаційному фронті. Незважаючи на ризики, ці журналісти відчайдушно продовжували виконувати свою роботу з пристрастю та відданістю, щоб розкрити правду та привернути увагу міжнародної спільноти до повномасштабного вторгнення росії в Україну. Тож давайте ближче познайомимося з іменами деяких із цих героїв та віддамо належне як тим, хто буде перерахований нижче, так і тим, хто залишився поза цим текстом.

Гуденко Ігор

Український фотограф, журналіст, відеограф, харківський активіст та співавтор документального фільму «Герой України Євген Котляр». Був людиною, котра завжди була присутня там, де було особливо гостро і напружено, тому залишив по собі справжній історичний скарб, втілений у фотографіях та відео, в тому числі кадри розстрілу протестувальників на вулиці Інститутській у Києві 20 лютого 2014 року, які правозахисники вважають дуже важливим доказом у судовому процесі, що досі триває.

Його знайшли мертвим з камерою в руках у Харкові на вулиці Наталії Ужвій 27 лютого 2022 року. За день до цього він активно фільмував військові бої в передмісті Харкова, документуючи злочини росії, тоді ж і перестав виходити на зв’язок. Згідно з попередніми даними, він загинув внаслідок російського обстрілу з “Градів” та “Ураганів”.

Сакун Євгеній

Український оператор телеканалу «Kyiv.LIVE». Протягом своєї кар’єри Євген працював у різних сферах, але найбільше задоволення він знаходив у журналістських розслідуваннях, прагнучи за допомогою своєї професії сприяти встановленню правди та справедливості.

Загинув 1 березня 2022 року через російський авіаудар по головній телевежі Києва, ставши на той момент другим працівником ЗМІ, котрий помер внаслідок російських військових злочинів. Незважаючи на початок російського вторгнення, Євген був серед тих працівників ЗМІ, які відмовилися евакуюватися і приєднався до телемарафону «Єдині новини», цілодобово висвітлюючи війну для інформування українців.

Рено Брент Ентоні

Американський журналіст, режисер-документаліст, лауреат премії Пібоді, у минулому — кореспондент New York Times, репортер Time. Його кар’єра почалася з репортажу про терористичні атаки 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку, а згодом він знімав документальні фільми для різних телевізійних мереж, таких як HBO, Vice News та Discovery Channel. Разом зі своїм братом К. Рено заснував продюсерську компанію Renaud Brothers, з якою вони випускали фільми та телевізійні програми про складні події в усьому світі, зокрема про війни в Афганістані та Іраку, землетрус на Гаїті (2010), наркокартелі в Мексиці та Арабську весну в Єгипті, і це лише кілька прикладів.

13 березня 2022 року в парі з іншим журналістом поїхав документувати наслідки військових дій росії в Україні на підірваному мосту біля Ірпеня. Під час фотографування зруйнованих будинків одного з житлових кварталів міста на них напали двоє російських солдат, котрі, після двох попереджувальних пострілів, обстріляли автомобіль журналістів. Рено Брент Ентоні був убитий на місці, а його напарник отримав вогнепальне поранення. Цей інцидент став першим відомим випадком загибелі іноземного журналіста під час війни в Україні у 2022 році.

Закжевські П’єр

Ірландський фотожурналіст і оператор, який працював на телеканал «Fox News». Він висвітлював перебіг воєнних конфліктів в Іраку, Афганістані, Сирії, на Близькому Сході, в Північній і Південній Кореї та в Україні. Також висвітлював заворушення в Гонконзі, терористичні атаки в Парижі та землетруси в Азії.

14 березня 2022 року разом з українською журналісткою Олександрою Кувшиновою став жертвою російського артилерійського обстрілу в селі Горенка Київської області.

Кувшинова Олександра

Українська журналістка, фіксерка, продюсерка «Fox News», котрій було лише 24 роки.

Олександра народилася в Києві, закінчила навчання в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка та продовжила освіту в Гарварді. Першим місцем роботи дівчини був прес-центр Міністерства охорони здоров’я України. До війни була задіяна в творчих проєктах: організовувала музичні фестивалі для молодих джазових музикантів, працювала діджеєм, фотографом, писала вірші та сценарії, а також мріяла зняти власний фільм.

Ставши частиною команди «Fox News», працювала не лише на інформаційному фронті, а й присвятила себе допомозі постраждалим від російської агресії. Вона заснувала організацію ua.life.delivery, яка об’єднала волонтерів з усього Києва для надання гуманітарної допомоги цивільному населенню, медичним закладам та військовим.

14 березня 2022 року разом з ірландським фотожурналістом П’єром Закжевські стала жертвою російського артилерійського обстрілу в селі Горенка Київської області.

Левін Максим

Український фотожурналіст, кореспондент LB.ua та інших видань. Як фотожурналіст, фотограф-документаліст та оператор, він працював для багатьох українських та міжнародних видань, серед яких LB.ua, Reuters, BBC, TRT World, Associated Press та Hromadske. Його фотографії публікували такі відомі ЗМІ, як Wall Street Journal, TIME, Breaking News Poland, EU AGENDA, World News, Korrespondent.net, ELLE, TV-24, Радіо Болгарія, Український кризовий медіа-центр, Vatican News та Радіо Свобода (RFE/RL). Він також реалізовував фото- та відеопроєкти для гуманітарних організацій, таких як Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ), ООН, ЮНІСЕФ, ОБСЄ та “UN Woman”. Разом зі своїм колегою Маркіяном Лисейко у 2014 році заснував проєкт AFTER ILOVAISK, щоб зберегти значення подій під Іловайськом у серпні 2014 року для солдатів, їхніх родин та населення України. Під час Революції Гідності у 2014 році він та Олексій Чернишов були поранені під час чергування перед Святошинським судом Києва.

Від початку повномасштабного російського наступу 24 лютого 2022 року він безперервно висвітлював бойові дії поблизу лінії фронту. 13 березня Макс приїхав до Гути Межигірської разом із солдатом і колишнім фотографом Олексієм Чернишовим, щоб задокументувати наслідки російської агресії. Після того, як вони вийшли з машини і попрямували до села Мощун, зв’язок з ними обірвався. Пізніше з’ясувалося, що в районі, де хотів працювати Макс, почалися запеклі бої. 1 квітня був знайдений поліцією у лісі біля села Гута Межигірська в Київській області після тривалих пошуків. Левін був застрелений двома пострілами з близької відстані, а Чернишов, ймовірно, був спалений російськими солдатами живцем.

Кведаравічюс Мантас

Литовський режисер та документаліст. Зняв відзначений нагородами документальний фільм “Маріуполіс” (2016), який є художньою розповіддю про життя в на той час у прифронтовому місті Маріуполь та війну на Донбасі. Це була чудова спроба розповісти про події в Маріуполі мовою авторського та художнього кіно.

Після початку повномасштабного російського вторгнення Мантас повернувся до Маріуполя, щоб задокументувати долю міста та героїв свого першого фільму і, можливо, надати їм підтримку. Хоча інформація про складну ситуацію там вже була, Мантас вважав, що впорається з будь-якими труднощами, оскільки вже мав досвід перебування в Чечні. Він знав, що таке війна, але, можливо, не усвідомлював усієї глибини того, що відбувалося в Маріуролі. Під час зйомок фільму “Маріуполісу 2” Мантасу вдалося зафіксувати унікальну картину трансформації міста від того, яким воно було колись, до того, яким воно є сьогодні. Те, що бачив Мантас, більше ніколи не побачить жоден інший режисер чи жива людина.

Крім того, щоб займатися лише зйомками фільму про окупований росією Маріуполь, він допомагав мешканцям рятуватися від обстрілів та облоги. Однак на початку квітня він був захоплений нападниками і жорстоко вбитий 2 квітня 2022 року у місті, котре документував упродовж багатьох років. Подробиці його загибелі розповіла мешканка Маріуполя Діана Берг у Facebook. Виявилося, що Кведаравічюс загинув не від гранат чи ракет, а від жорстоких тортур та страти, оскільки російські військові вважали його іноземним найманцем. Його дружина, Анна Білоброва, пізніше знайшла його тіло під обстрілами та чудом вивезла з окупованого Маріуполя назад до Литви для незалежної експертизи.

Леклерк-Імхофф Фредерік

Французький журналіст телеканалу BFMTV протягом шести останніх років, оператор, редактор та фрілансер. В основному висвітлював загальні, політичні, соціальні та екологічні новини. Після початку російського вторгнення це була його друга поїздка в Україну, щоб показати реальність цієї війни.

30 травня 2022 року він їхав на броньованому евакуаційному транспорті, котрий вирушив з гуманітарною допомогою до Сєвєродонецька та збирався евакуювати 10 людей з області. Журналіст знаходився в кабіні вантажівки, коли вона потрапила під ворожий обстріл, осколки снарядів пробили броньований транспорт й журналіст отримав смертельне поранення в шию. Він робив матеріал про евакуацію мирного населення з м. Сєвєродонецьк Луганської області та заплатив своїм життям за прагнення отримати надійну, чесну та незалежну інформацію.

Солдін Арман

Французький відеожурналіст AFP, котрий народився в Сараєво, і був евакуйований до Франції в 1992 році, коли почалася війна. Свою журналістську кар’єру розпочинав стажером в AFP у Римі, потім переїхав до Лондона. У вересні минулого року був призначений відеокоординатором AFP в Києві та став одним із перших, хто зголосився поїхати в Україну, оскільки щиро хотів показати та розповісти правду про цю війну всьому світу. У складі першої команди AFP, розгорнутої в Україні після російського вторгнення в лютому 2022 року, Арман Солдін опинився в самому центрі подій, висвітлюючи жахливу війну росії в Україні — реальність, яка резонувала з його власним досвідом біженця. Він розповідав історії українців, які борються за свою свободу, про інтенсивні бойові дії, страждання цивільного населення та руйнування міст, демонструючи неймовірну людяність.

Загинув 9 травня 2023 року під ракетним обстрілом з “Градів” поблизу Часового Яру Донецької області, коли ракета влучила неподалік місця його укриття.

Світла пам’ять та величезна вдячність героям, які віддали своє життя, захищаючи правду!

Автор Тамара Свердлик