Шкода, що життя не пробачає помилок. Ця істина відома й мені ще змалечку.

Я добре пам’ятаю запах шампуню, яким я мився, стоячи у ванні та співаючи пісню “Cool Jerk”. Композиція припала мені до душі з фільму “Сам удома 2: Загублений у Нью-Йорку”. Співав її дядько Френк, а малий Кевін записав її на свій диктофон. Я ж співав її на початку 2000-их. Тільки зараз приходить усвідомлення, що фільму вже 30 років. Пісня ж набагато старша.

«- Чому люди поводяться так, ніби вони збираються жити вічно? 

– Вони правда планують користуватися всім цим мотлохом з балкона чи гаражу?»

Іноді стає смішно, коли людям хочеться побачити весь світ і бути щасливішими, але трошечки пізніше. Начебто і справді планують через 150 років роздивлятися всі ці тонни світлин, сидячи в будинку своєї мрії.  Заради якого вони 80 років працювали і ще 30 будували.

Але насправді у нас немає часу так багато, як нам хочеться. Його не буде зажди достатньо!

Збудуйте швидко монтований будинок. Так, каркасний. Не переживайте, його не знесе вітром, як у казочці “Троє поросят”. Їжте з гарного посуду та сервізу бабусі. Бийте його скільки заманеться. Нічого страшного, бо то ж на щастя. Одягніть вже той костюм чи сукню, і заляпайте їх вишуканою їжею та напоями. Так, щоб воно вже ніколи не відіпралося.

Дістаньте вже родинне бабусине кільце чи золотий подарунковий годинник. Носіть, доки не втратите чи не розіб’єте. Ну й загубіть чи втратьте. І що? Така доля! Нічого страшного. Головне – жити далі. Перестаньте клеїти на все захисні плівки чи скло. Це марна справа!

У цій грі неможливо виграти та поцупити приз. Фінал буде для всіх однаковим! Ми можемо тільки яскраво взяти участь у цьому і вкінці гарно встати з-за столу.

До речі, нам залишилося жити на декілька хвилин менше.

Тож живіть та насолоджуйтесь життям сповна!

Автор Павло Швайко